Предыдущая публикация
Подивилася сюжет про буковинців Степанових - батька Андрія та сина Сашка.
Обидва захищали Маріуполь. Обидва понад два роки були у полоні. Обидва на початку знаходилися в Оленівці, потім сина відправили у одне з найстрашніших місць - Таганрог.
Обидва витерпіли якісь скажено-звірячі катування.
Били постійно. Навіть коли людина вже не рухалася.
У Андрія була зупинка серця від удару електрошокером. Татуювання - це червона ганчірка для росіян, ті примушували зрізати їх лезом. У хлопців, які погодилися, потім гнили ноги.
Андрій сказав, що «Воля або смерть» зрізати не буде - нехай відразу застрелять.
Зі 132 кілограмів в Андрієві залишилося 65.
Він називає сина «малим». «Я малому казав, що це(полон) надовго, бо це ж росіяни», «я малого просив триматися, що б там не було…», «мене звільнили у січні, а малого у вересні». І це так тепло, так пронизливо звучить!
Малий, тобто Сашко, у одному з найстрашніших місць світу дуже переживав… за батька. Бо ж той офіцер. Бо у того татуювання. Після полону став мовчазним…
І скажіть, що визначення «люди-титани» - це лише літературний прийом…
Що відчуває кожна нормальна людина, читаючи перелік міст на болотах, де знаходяться наші полонені, а найперше із зазначенням «утримання особливо жорстоке», писати не варто. Просто нехай все здійсниться.
Героям слава!
Svitlana Samarska
Следующая публикация
Нет комментариев