Предыдущая публикация
Лише після озвученого наміру балотуватися я хочу подякувати Пороху.
За надію. Якщо на чистоту, то я не вірю, що наш нарід ментально одужає чи розумово зцілиться настільки, щоб оцінити цей шанс на втримання країни на межі існування чи вже навіть за межею.
Просто самотужки я нічого не можу змінити - не маю важелів, ресурсів, сил.
А жити зараз доводиться в суцільній безнадії, бачачи, що країна приречена з цим зеленим пдлом, а будувати майбутнє в іншій пізно та й не хочеться до смерті, а батьки за цей час не помолодшали, а грошей більше не стало, а здоровʼя підірване, а психіка ще більше….
Отже, сама надія, що є якийсь фантастично-гіпотетичний шанс, що дорослий, розумний і професійний візьме відповідальність за знекровлену і напівживу країну, а отже, і за мене - як світло в кінці тунелю.
Добре було б до нього догребти…
(Фото зі сторінки пʼятого Президента)
Svitlana Samarska
Следующая публикация
Нет комментариев