Предыдущая публикация
Атакували дронами та труїли газом: боєць розповів, як провів 80 днів в оточенні ворогом
Піхотинець поділився, що іноді бійцям доводилося збирати крихти з землі.
23-річний піхотинець на ім'я Владислав з позивним "Бешкетник" із 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" разом із побратимами понад 80 днів пробули в оточенні в Кліщіївці Донецької області. Їм доводилося не тільки виживати без їжі та води, а й відбиватися від російських окупантів.
Про це військовий розповів в інтерв'ю "Радіо Свобода".
"Мені сказали: топай на позиції, бо нікому. Ми пішли на позицію в Кліщіївку, біля церкви. Це звичайний бетонний льох. Коли ми зайшли туди, то помітили, як на позиції залишився один із наших побратимів, він лежав. Він був настільки худий і знесилений, що в нього видно було кістки і хребет", - поділився "Бешкетник". Владислав пригадав, як у перші дні новоприбулі на позицію бійці, які прибули, намагалися відгодувати знесиленого військового. Незабаром проблеми почали виникати вже в них.
"Води з самого початку не вистачало. Коли ми ще тільки виходили на позицію, нам запакували багато води, утім, поки ми йшли, то дорогою зустрічали хлопців, у яких теж не вистачало води, і роздавали їм, бо розуміємо, як це потрібно. Так ми дійшли до своєї позиції тільки з однією пляшкою води", - додав військовий.
Владислав розповів, що через деякий час він почав малювати на стіні в підвалі позначки, щоб знати, скільки днів разом із побратимами вони перебувають на позиції.
"Десь на другий тиждень води вже не було взагалі. У роті пересохло. Думаємо, що потрібно вже щось робити. Доводилося пити "морсик" - дістав пляшку, відвернувся, помочився. Воно охололо - випив", - зазначив "Бешкетник". Владислав пояснив, що зазвичай воду, їжу та боєприпаси для військових доставляли дрони. Проте тоді сильний вітер не дозволив безпілотникам підлетіти до них.
"Нам командування сказало не виходити з укриття, щоб зайвий раз не видавати себе. Пити хотілося настільки, що встаєш, а тебе аж хитає. Хотілося їсти. Божеволіли від того, що не було їжі та води. Дах їхав моментально", - пригадав боєць.
"Бешкетник" розповів, що одного разу в них зник зв'язок. Він наголосив, що деякий час спрага і голод настільки сильно мучили його, що він вилазив з укриття без бронежилета і каски в пошуках води та їжі. Одного разу йому з побратимами вдалося знайти колодязь, з якого вони набирали воду касками.
Владислав додав, що через такі вилазки росіяни виявили позицію захисників. Невдовзі окупанти почали атакувати українських військових дронами, мінометами та артилерією, а також труїли газом.
"Спочатку нам розбили погріб, а потім нас почали закидати газами. Закидали так, що навіть протигаз не допомагав. Газ був настільки густий, що протигаз не допомагав, усе пече, дихати не можеш. Єдине, що рятувало, що я зрозумів - не треба панікувати, а дихати спокійно. Коли дихав спокійно - відбувалася якась фільтрація. Після газу кидають гранату. І так: газ - граната, газ - граната. Так, щоб ми вилізли звідти", - описав боєць тактику окупантів.
Владислав зазначив, що в деякі дні їжі не було зовсім. За його словами, бійцям доводилося збирати крихти з землі. "На позиції ти цінуєш те, що в тебе є. Цінуєш ту баночку тушонки, обдуваєш, жуєш. Сиділи голодні. І коли тобі скидають їжу - ти просто на сьомому небі від щастя. Я там навчився готувати їсти: нам скидали пюрешки, "Мівіну", галети. І ось коли ти "Мівіну" з галетами змішуєш - це було найсмачніше. Коли була тушонка - це взагалі рай! Тоді дуже сильно схудли. Я важив десь 50 кілограмів, хоча моя вага десь 74-76 кілограмів", - пригадав піхотинець.
Про це військовий розповів в інтерв'ю "Радіо Свобода".
"Мені сказали: топай на позиції, бо нікому. Ми пішли на позицію в Кліщіївку, біля церкви. Це звичайний бетонний льох. Коли ми зайшли туди, то помітили, як на позиції залишився один із наших побратимів, він лежав. Він був настільки худий і знесилений, що в нього видно було кістки і хребет", - поділився "Бешкетник". Владислав пригадав, як у перші дні новоприбулі на позицію бійці, які прибули, намагалися відгодувати знесиленого військового. Незабаром проблеми почали виникати вже в них.
"Води з самого початку не вистачало. Коли ми ще тільки виходили на позицію, нам запакували багато води, утім, поки ми йшли, то дорогою зустрічали хлопців, у яких теж не вистачало води, і роздавали їм, бо розуміємо, як це потрібно. Так ми дійшли до своєї позиції тільки з однією пляшкою води", - додав військовий.
Владислав розповів, що через деякий час він почав малювати на стіні в підвалі позначки, щоб знати, скільки днів разом із побратимами вони перебувають на позиції.
"Десь на другий тиждень води вже не було взагалі. У роті пересохло. Думаємо, що потрібно вже щось робити. Доводилося пити "морсик" - дістав пляшку, відвернувся, помочився. Воно охололо - випив", - зазначив "Бешкетник". Владислав пояснив, що зазвичай воду, їжу та боєприпаси для військових доставляли дрони. Проте тоді сильний вітер не дозволив безпілотникам підлетіти до них.
"Нам командування сказало не виходити з укриття, щоб зайвий раз не видавати себе. Пити хотілося настільки, що встаєш, а тебе аж хитає. Хотілося їсти. Божеволіли від того, що не було їжі та води. Дах їхав моментально", - пригадав боєць.
"Бешкетник" розповів, що одного разу в них зник зв'язок. Він наголосив, що деякий час спрага і голод настільки сильно мучили його, що він вилазив з укриття без бронежилета і каски в пошуках води та їжі. Одного разу йому з побратимами вдалося знайти колодязь, з якого вони набирали воду касками.
Владислав додав, що через такі вилазки росіяни виявили позицію захисників. Невдовзі окупанти почали атакувати українських військових дронами, мінометами та артилерією, а також труїли газом.
"Спочатку нам розбили погріб, а потім нас почали закидати газами. Закидали так, що навіть протигаз не допомагав. Газ був настільки густий, що протигаз не допомагав, усе пече, дихати не можеш. Єдине, що рятувало, що я зрозумів - не треба панікувати, а дихати спокійно. Коли дихав спокійно - відбувалася якась фільтрація. Після газу кидають гранату. І так: газ - граната, газ - граната. Так, щоб ми вилізли звідти", - описав боєць тактику окупантів.
Владислав зазначив, що в деякі дні їжі не було зовсім. За його словами, бійцям доводилося збирати крихти з землі. "На позиції ти цінуєш те, що в тебе є. Цінуєш ту баночку тушонки, обдуваєш, жуєш. Сиділи голодні. І коли тобі скидають їжу - ти просто на сьомому небі від щастя. Я там навчився готувати їсти: нам скидали пюрешки, "Мівіну", галети. І ось коли ти "Мівіну" з галетами змішуєш - це було найсмачніше. Коли була тушонка - це взагалі рай! Тоді дуже сильно схудли. Я важив десь 50 кілограмів, хоча моя вага десь 74-76 кілограмів", - пригадав піхотинець.
Следующая публикация
Нет комментариев