Предыдущая публикация
ЧЕРВОНІ МАКИ
Сорокові роки. Звичайнісінький ранок.
На лугах і в садах розгулялась весна.
Страшний шум літаків приніс звістку на ґанок -
Почалася пекельна й безжальна війна. . .
Затремтіла земля від чужої атаки,
Танки ворога швидко долали свій шлях.
Перші смерті в обійми свої взяли маки,
Що розквітли весною в родючих полях.
Запалали вогнями містечка і села,
Чорний дим над травою здіймався увись.
Стала пісня пташина сумна й невесела
Там, де діток лунав дзвінкий голос колись.
Рік за роком ішов. . . Ми втрачали багато.
Полягло героїчно мільйони життів!
Сорок п’ятий. Берлін. Найжаданіше свято!
Перемога і мир! Кожен цього хотів!
Промайнули роки. Сивочолі вже скроні
Ветеранів, що біль цей відчули і страх,
Де втрачалось життя - квітнуть маки червоні,
І гойдається пам’ять на тихих вітрах.
Всі жахіття війни пам’ятають ці квіти,
Ніби символ страшних і палаючих днів.
І щороку у травні сльози будуть бриніти
У скорботі за тими, хто жити хотів.
Підросте не одне покоління ще в світі,
І щороку в садах забуяє весна.
Не дай, Боже, їм жити в такому жахітті!
Не дай бачити пекла, що зветься «війна»!
08.05.2018р. Павло Мельник
Следующая публикация
Нет комментариев