Предыдущая публикация
ЗАРОБІТЧАНКА
Одна однісінька спілкується з дощем,
Нема кому схилитися на плечі,
На серці туга і колючий щем,
Не чути сміху рідної малечі.
Зібралася і подалась туди,
Де в гаю соловейки не співають.
Не видно мамині на дворі вже сліди,
А діточки щодня її чекають.
Покрили хмари небо голубе,
В очах сльоза бринить, немов струною.
Думки, мов птахів, гонить від себе,
Лишившись наодинці з чужиною.
Звучить молитва від рідні щодня,
Щоб Бог беріг її в краю чужому.
Ніякі гроші не замінять того дня,
Коли матуся вже повернеться додому.
Одної річки два зійдуться береги
І над хатиною заклекотить лелека,
Розлуки тяжкої розтопляться сніги,
Та поки . . . вісточку матуся шле здалека.
10.07.2017р. Павло Мельник
Следующая публикация
Комментарии 4