Предыдущая публикация
СТЕЖИНА ДОДОМУ
В світі безліч доріг, та із них є стежина одна
Крізь ліси і поля, наче змійкою в’ється додому,
Де з дитинства у серці ніколи не гасне весна
І батьківський садок зустрічає в цвітінні п’янкому.
В світі безліч доріг, та із них є стежина одна,
Що приводить у місце, де час всі роки пам’ятає.
І якою б не була привітною нам чужина,
А про рідні краї спогад душу завжди розриває.
Неможливо забути батьківський тепленький поріг,
Який роси щоранку в цілунках солодких купали,
І як нас частував восени всіх старенький горіх,
Коли стиглі плоди ми в кишені тихенько ховали.
А як можна забути прощальний політ журавля,
Коли взмахом крила, мов ножем розрізав він тумани.
Як приємно вертатись, де пахне дитинством земля,
У краї солов’їні, де час всі загоює рани.
Зашумить біля річки у вербах мені вітерець
І нестримно до сліз я захочу батьків обійняти.
Не знайти нам у світі щиріших і теплих сердець:
Найрідніші серця лише мають в нас батько і мати!
Скільки б ми не стоптали життєвих тернистих доріг,
У душі збережеться стежина, що в’ється додому,
Де з дитинства знайомий на стінах висить оберіг
І батьківський садок зустрічає в цвітінні п’янкому.
27.03.2017р. Павло Мельник
#музыка
Следующая публикация
Нет комментариев