Він не плаче. Й мені не дає...
І благає щомить пам'ятати,
Що ти Є, наш синочку, ти Є!
Але часом, як тата немає,
Я тихенько все ж плачу сама...
Знаю, знаю: душа не вмирає,
Та довкола все каже: нема...
Пригорну до грудей твої речі,
Одягну сорочину твою...
Поверх кітель накину на плечі -
І завмерши так довго стою.
А сльоза капотить на сорочку,
І світлина твоя у сльозах... -
То душа моя плаче, синочку,
Що немає тебе у речах...
Що у нас не лишилось нічого,
Лиш твоя вікопомна любов...
Чуєш? Хтось підійшов до порога...
Усміхатимусь. Тато прийшов...
15.09.2023
Валентина Матвіїв
Світлина: 5 років тому...💔 Львів, площа Ринок, після презентації моєї поетичної збірки "Легкокрила", 14 вересня 2019 рік. Тарас якраз повернувся зі сходу...
Господи, як це все пережити?!........
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1