Предыдущая публикация
Ти знаєш, проходь, сідай, і відчувай себе, як захочеш...
А раптом... щодо кави... - ти знаєш де ложки, чашки.
Як дивишся... Серце, мов п'яне, у скронях тріпоче.
Я майже вже не сумую: фантомного болю то стяжки.
Я незгарбно, мов безпритомно проводжу дотиск, -
Лиш очами віп'юсь в нещодавно кохані риси обличчя.
І що бачу в очах: ось і жалю нестримного полиск!
Відчуваю, як зраджуєш, і знов як чаруєш і кличеш...
Ні, не лицеміриш. Та щира правда ріже й вбиває...
По частинах і зараз рве душу шматками нарізно.
То із пам'яті вигризе світлії проміні, й знов спочиває,
То прокинеться, поїдаючи крихти, скиглячи слізно.
Не забула, не вирвала з серця, і навіть не прокляла.
Намагалась відтяти, у онлайн витискаючи смуток.
Так, жалію лишень, що не втримала, не зберегла,
Те, що нас зігрівало, і що відтворилось в отруту.
Ти п'єш каву по-польськи, і граючись, лестиш очима,
Ти шепочеш чаруючи, манячи і так безпристрасно.
І не знаєш, чого мені варто, байдуже здригнувши плечима,
Указати на двері. Зповти. І у темряву вити всечасно.
Ти не знаєш, не думаєш. Байдуже. Все увірвав.
Кохання роки зачохлив в егоїзм без спокути.
Я не милую більше того, хто мене не цінував,
Від зрадників нині будую захисні редути.
© Copyright: Валентина Подгурская, 2014
Свидетельство о публикации №114122711261 stihi.ru/2014/12/27/11261 #valentinafesan, #photofesan, #newyear, #photokiev #newyearphoto, #love, #familyphoto, #artphoto, #babyphoto, #fairystory, #photographer, #photoshoot, #profoto, #фотосессия, #фотограф, #фотостудия, #Киев, #модель, #новогодняяфотосессия, #новогодняясказка, #новыйгод, #новыйгод2015
Следующая публикация
Комментарии 1