Предыдущая публикация
ТО ДОБРА РІЧ, КОЛИ У ХАТІ Є ПІЧ!
Піч - символ материнського
першопочатку (начала); чистого, духовного виношування плоду; святості;
непорушності сім'ї; неперервності життя українського народу; рідної хати,
батьківщини; босоногого світлого дитинства; поетичний символ народної
обрядовості. «Піч - наче мати рідна», «Піч у хаті - те саме, що вівтар у
церкві», «Рідну матір може підмінити лише піч», - казали у давнину. Ще 6 тис.
років тому протоукраїнці обожнювали піч. За даними О.Афанасьєва, М.
Слободянюка, С.Плачинди, у їхній міфології існував символічний образ-тотем
Піч-мати, яку обожнювали як захисток життєдайного вогню. У міфології литовців
був дух Каукас, який ніс в дім добро і жив під піччю. Саме туди перемістилася і оселя слов'янського домовика, коли комин, за народними уявленнями, став місцем перебування чортів і відьом. Стародавні римляни вшановували Форнакс - богиню
домашнього вогнища. У слов'янській міфології аналогічні функції виконував Рарог. У славян постійно перебував у печі, на печі чи за нею пічник.
В Україні існував справжній культ печі. І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, лікували простуди тощо. Піч була глибоким символом рідного вогнища, неперервності роду. Пов'язаному з піччю вогнищу предки приписували чудодійні сили покровителя роду. Тому піч була тим священним місцем, де жінка народжувала дитину. Водночас піч - обитель старших членів родини. За повір'ям, піч може взяти хвору дитину і повернути її здоровою.
Следующая публикация
Нет комментариев