Предыдущая публикация
Цього разу повертаючись до Радомишля в маршрутці все було тихо.
Це можна зрозуміти, по тому, що наші пихаті наробили такого життя, що кожна болюча тема доводить до сліз. А при температурі маршрутки сльоза долітаючи до полу стає крижинкою, а в маршрутці лід - це травми.Тому я витягнув планшет і став дивитись ,що нового було зроблено в Радомишлі, коли проглядав сторінку на якій дякували за віконце в тренажерний зал кнопкодаву Дзюблику , то ця тема зацікавила не тільки мене, а і сусіда. Він розповів, що зверталися до Дзюблика його підшефний ветеранський колектив з проханням покупки музичного інструменту. На що він і відповів, звертайтесь до моєї партії в Київ, якщо вона дасть добро, то буде вам інструмент, по народному - це просто послав на три напрямки. Так і доїхали до Радомишля, останнє,що я почув від сусіда так це те, що Дзюблик за свою каденцію стільки накрав у своїх виборців, що міг в кожен колектив подарувати по декілька інструментів.
Следующая публикация
Нет комментариев