Предыдущая публикация
Ну що, друзі, світовий цирк триває.
Переговори в Ер-Ріяді, де Росія та США намагалися "вирішити" питання України, показали одну просту річ: Росія грає у свою гру, а США — у свою.
Російська делегація прибула туди з чіткими цілями: зняти санкції, повернути $300 мільярдів заморожених активів Центрального банку Росії та забезпечити собі контроль над природними ресурсами України. І головним обличчям цих переговорів став Кирило Дмитрієв, людина з тісними зв’язками з Кремлем і багаторічним досвідом політичних маніпуляцій.
З боку Росії на переговорах були присутні ветерани дипломатичної гри: Сергій Лавров та Юрій Ушаков, які разом мають понад 34 роки дипломатичного досвіду. З американської сторони — троє малодосвідчених посадовців, серед яких ключовою фігурою став Стів Уіткоф, давній бізнес-друг Трампа ще з 1980-х років. Уіткоф — відомий своїми навичками "доларових переговорів", коли основна мета полягає в тому, щоб "знати, кому, коли і скільки дати". Ця модель підходу дуже схожа на ту, яку використовували кримінальні структури в 1990-х роках у Росії та Україні.
На початку переговорів Дмитрієв та Уіткоф зникли з основного залу зустрічей. Це не залишилося непоміченим: CNN зафіксувало, як вони вийшли в окрему кімнату разом із декількома іншими учасниками. Саме там обговорювалися найбільш чутливі питання — ті, які не можна було виносити на загальний розгляд. Основною темою стала домовленість про потенційну спільну експлуатацію українських природних ресурсів. Дмитрієв, як голова Російського фонду прямих інвестицій, запропонував модель, за якою російські та американські компанії могли б разом "розробляти" українські надра, включаючи рідкісноземельні метали. Це по суті означало б узаконений грабіж України.
Крім цього, Росія висунула вимогу нормалізації роботи своїх дипломатичних місій у США. Проте реальна мета цього пункту — повернення російських шпигунів, які раніше працювали під дипломатичним прикриттям. Йшлося навіть про можливе відкриття консульства в Сан-Франциско — ідеально розташованого для шпигунських операцій у Силіконовій долині. Це питання було ключовим для російської сторони, оскільки в останні три роки значна кількість співробітників їхніх спецслужб була вислана зі США.
Ще одне важливе питання — забезпечення гарантій того, що заморожені $300 мільярдів російських активів залишаться недоторканими. Росіяни вважали це питання настільки важливим, що готові були піти на певні поступки в інших сферах, але не в цьому. Дмитрієв мав чітке завдання домогтися хоча б часткового зняття фінансових обмежень із російського нафто-газового та банківського секторів.
Після завершення закритої частини переговорів у зал повернулися Лавров та Ушаков, які продовжили офіційну дискусію. Однією з центральних тем стала можливість розміщення в Україні міжнародного військового контингенту для забезпечення безпеки після підписання мирного договору. Росія категорично відкинула цю ідею, навіть якщо контингент складатиметься з військових не під прапором НАТО, а під прапорами окремих держав. Лавров заявив, що будь-яка присутність іноземних військ в Україні буде розцінюватися як акт агресії.
Цікаво, що Росія виступила за відновлення співпраці в космічній галузі. Кремль хоче повернути собі роль одного з ключових гравців у космосі, але не для науки чи досліджень, а для використання військових космічних технологій. Проте ця тема викликала відвертий скепсис у американських аналітиків.
На завершення переговорів було домовлено призначити робочі групи для детальнішого опрацювання всіх питань. Проте жодних реальних поступок ані Росія, ані США не зробили. Американська сторона наголосила, що до тих пір, поки не буде ясності з ключових питань, зустріч між Трампом і Путіним малоймовірна.
І ось тут стає зрозуміло, хто був справжнім диригентом цього спектаклю. Дмитрієв не просто обговорював санкції та шпигунів. Його справжня мета — вибудувати нову мережу кремлівського впливу в Україні та на Заході. Його давні зв’язки в українській політиці та бізнесі дозволяють йому діяти під прикриттям "інвестиційних пропозицій", просуваючи ідеї "руского міра". І поки Захід роздумує над дипломатією, такі, як Дмитрієв, вже давно поділили Україну у своїх планах.
Але це лише верхівка айсберга. Дмитрієв — фігура дуже цікава, і його зв’язки з Україною куди глибші, ніж можна подумати. Усе почалося ще в 2010 році, коли він заснував в Україні компанію "Українська Мрія". Ця компанія була не чим іншим, як ширмою для просування "руского міра" в економіку та політику України. Серед засновників "мрії" були такі "видатні діячі", як банкір Олександр Морозов, який раніше очолював "Брокбізнесбанк", проданий Курченку, та Андрій Пальчевський, проросійський політик, випускник Московського військового інституту Міністерства оборони СРСР, що готував кадри для ГРУ РФ.
Ще одним засновником був Едуард Прутнік, наближений до Януковича, який відповідав за інформаційну політику часів режиму. Він же стояв за міжнародною благодійною організацією "Гуманітарний фонд "Єдиний світ", що активно займалася "культурною інтеграцією" України та Росії. Не менш цікавий і Олександр Соколовський, власник "Текстиль-Контакту", який тісно співпрацював із російським бізнесом та навіть переоформив Донецький ХБК за законами фейкової "ДНР". Ну і фінальним акордом у цьому списку є Андрій Герус — депутат від "Слуг народу" та лобіст російського бізнесу.
Дмитрієв не просто так отримав такі контакти в Україні. Він є однією з найближчих до Путіна осіб. У 2020 році Путін особисто доручив йому налагодити контакти із Зеленським для "обговорення інвестиційних пропозицій". Дмитрієв має величезний вплив у банківських та фінансових колах, а його досвід переговорника зробив його одним із найважливіших "сірих кардиналів" Кремля. У США його вважають керівником особистої розвідки Путіна, яка діє поза офіційними структурами. Він навіть фігурує у розслідуваннях щодо втручання Росії у вибори США, де, згідно зі свідченнями засновника Blackwater Еріка Прінса, Дмитрієв вів переговори з приватними військовими компаніями.
Дмитрієв має чітко негативне ставлення до України. Він вважає її "державним непорозумінням". У часи боротьби за Томос для України він був задіяний Кремлем для того, щоб зірвати це рішення, але зазнав повного фіаско. Сьогодні його завдання залишається незмінним: повна економічна та політична експансія Кремля в Україну під виглядом бізнесу та "мирних переговорів". А фінансовий ресурс, який йому передали для "українського питання", складає приблизно $5 мільярдів.
І ось ця людина зараз керує переговорами про майбутнє України. Дмитрієв — це не просто фінансист. Це архітектор "руского міра", який роками будував економічні та політичні схеми в Україні. І поки Захід грає в дипломатію, ці вовки вже ділять нашу країну
Ігор Савчук
Следующая публикация
Комментарии 1