У царька в святих покоях

Знов гармидер хтось накоїв.
Всі ганяють, всі літають.
І швидку вже викликають.
Бо дістав цар чоловіка,
Ледь не вкоротивши віку!
Дав спочатку він землі,
Гроші взяв бо немалі.
А як час настав робити,
То ділки біля корита
Не змогли вділить бабла.
Сума стала замала!
І почали знов доїть,
Бо ж усім потрібно жить.
Чоловік кричав і плакав,
Чоловік благав: "Собака!
Я ж тобі за все башляв!
Ти ж бо дав і знов забрав!
Обіцяв, все буде в маслі!
Вже дістали пики масні!
Де ж Стєпашка ваш ділок!"
І в старого серце "йок"
І упав під ноги Колі!
"Що ж ти Бублич тут накоїв!
Землю де ти продаєш?
І бабло кому даєш?"
"Ви ж самі Царьок писали!
Ви ж самі це дозволяли!"
Мовив Бублич і у плач.
Перед ним лежав прохач.
"Забирайте цю каліку!
Хай собі вкоритить віку
У лікарні чи у місті!
В мене ж будуть руки чисті!"
Так кричав наш цар Колян!
Всім відомий грубіян!
А тим часом з кабінету
Чоловіка у карету
І повезли лікувать.
А Миколка знов бухать!
"От вам друзі й саркофаги
Захотіли роботяги!
Я дурив усіх і далі!
Хай кидають на педалі!
Ті, кому тут все погано!
Ми ж бабло стрижем старанно!"
Ось в Старконі як живеться,
Вся земля тут продається -
І на цвинтарі також,
Хто у кабінети вхож
Може взять собі гектари.
З`їли б цих царьків татари!
Може б місто зажило!
А нечисте загуло!