Дід Колян на кладовищі,

В голові ж то вітер свище.
Збудував там саркофага.
Заробила вся ватага.
Землю й тут вже продають.
От така остання путь.
У душі нема святого.
Продали вже навіть Бога.
А самі біди не знають,
Веселяться і бухають.
Дурять бідних городян.
Так от править наш Колян.
Як в комедії живеться,
Мед-горілка в діда ллється.
А все інше на столі.
Заробили ж на землі!
Мудрий пень дає поради,
Все рахують казнокради.
А Степашка трохи здав,
Нерви деcь не влікував.
Часом є у них проколи,
Вже ж закрались як ніколи.
Часом гублять документи,
Але то таке... моменти!
У цілому ж все окей!
Сміх вже й навіть для курей!
Все маразмом запливає,
Коля ж наш біди не знає.
Розважається старий.
"Мудрий! Ще мені налий!
Хай гниють ці городяни!
Де заступник? Знову п`яний!
Хай беруть його чорти!
Час на сесію іти!
Там брехать і лицемірить!"
Хто у ці казки повірить!
Добре є ще що ділить!
Будем мать бабло, щоб жить!
І бухать, не просихати!
Побудуєм всім палати!
Хай лежать собі пеньки!
Як не двинули коньки!
Саркофага свого маєм!
Нашу совість закопаєм
Рештки правди і добра,
І збудуєм культ Бабла
У царька гнилого Колі!
Монумент на видноколі,
Хай нікчемний коротун
Приховає свій бодун!