Հեղինակ՝ Անդրանիկ Չիլինգարյան
#Армянское_перо
Автор:Андраник Чилингарян
(С переводом)
Тигран покинул предков дворец
В час войны, в час расплаты.
Он оставил и предков венец,
И красотой пленившие палаты.
На коня благородного воссев,
Вооружившись острым копьём,
Он явил миру грозный гнев
И пошли воины за своим вождём.
Нет, не смирилась душа Тиграна
С коварством мидийского царя.
Драконий царь смеялся рано,
Самонадеян был он почём зря.
Чешуёй панциря своего сияя,
Тигран в битву помчал коня.
Аждаак смеялся, копьём играя,
Звал он победу, армян браня.
Мужи армянские и Мидии бойцы
Сошлись в смертельной схватке.
Сражались яростно храбрецы,
Со смертью злой играя в прятки.
Близится битвы ужасной разгар,
Воины были долгом ведомы.
Слепил очи тот сущий кошмар,
Но увидел Тигран силуэт знакомый.
Сойдясь в поединке со злодеем,
Он ринулся на него тигром.
Но Тиграном или царём-змеем
Бой тот ужасный был проигран?
Грозен был закон тех времён!
Закон бойцов был суров и строг.
Лишь самое мощное из племён
Решит боя кровавый эпилог…
И, следуя жестокому закону,
Сумев отвагой редкой блеснуть,
Тигран смерть принёс дракону,
Пронзив копьём змеи той грудь.
Дрогнули тут остальные гадюки,
Узрев гибель могучего вождя.
Тогда армяне натянули луки
И послали залп разящего дождя.
Залито поле всё кровью змеиною,
Мидийцев охватила тут паника.
Ликовал Тигран с дружиною –
Победа выявила избранника.
Бежали враги под грозные крики,
Спеша скорее в драконью берлогу.
Не забыли они свой позор великий,
Но забыли в Армению дорогу!
Герои поздравляли друг друга,
Домой спешили все воины-братья.
Царя ждала Заруи – его супруга,
Что примет героя в объятья.
ԵՐԳ ՎԻՇԱՊԱՔԱՂ ՏԻԳՐԱՆԻ ՄԱՍԻՆ
(Թարգմանությունը՝ Վարդգես Փիրուզյանի)
Լքեց Տիգրանը պալատը նախնյաց,
Ժամ պատերազմի, ժամ էր հատուցման.
Վայր դրեց թագը հորից ժառանգած,
Լքեց ապարանքն իր արքայական։
Հեծնելով նժույգն իր ազնվացեղ,
Բիրտ աշխարհի դեմ ըմբոստ ու անհաշտ,
Զինված գեղարդով իր կարծրաշեղբ,
Զորքն առաջնորդեց դեպի կռվի դաշտ։
Տիգրանի ըմբոստ հոգին չեր հաշտվում
Միդիյան ցարի նենգ խարդավանքին.
Իզուր էր Աժդահակն ինքնագոհ ժպտում,
Զուր էր վստահում անհաշիվ զորքին։
Տիգրանը մարտի նետվեց անզիջում
Լույս ցոլաց նրա զենք ու զրահից,
Վիշապն իր թունոտ նիզակն էր ճոճում,
Լուտանք էր թափում թունոտ երախից։
Հայոց և միդիայի զորքերը բախվեցին,
Անցան անզիջում թեժ կոտորածի,
Կատաղի կռվում էին վեհ կտրիճները,
Խաղալով մահվան հետ պահմտոցի։
Ռազմիկներն իրենց պարտքն էին կատարում,
Հեռու չէր մարտի ժամը վճռական,
Մղձավանջն ահեղ աչք էր կուրացնում,
Բայց նկատվում է...ծանոթ ուրվական։
Մենամարտելու չարագործի հետ,
Արքան հանց առյուծ նետվեց դեպի նա,
Մահու և կենաց պայքար էր ահեղ,
Թե ո՞վ կպարտվի, ո՞վ ողջ կմնա։
Ահեղ էր օրենքը ժամանակների,
Զինյալի համար խիստ էր և դաժան,
Միայն հզորը կռվող ցեղերի
Պիտի որոշեր ելքը վերջնական.
Հետևելով այդ ընդունված կարգին,
Կարողանալով փայլել քաջությամբ,
Տիգրանը ճեղքեց կուրծքն Աժդահակի,
Փռվեց վիշապը՝ խեղդվելով արյամբ։
Տեսնելով վախճանը հզոր վիշապի,
Սարսափ էր պատել օձերին մնացած,
Այդժամ հետևեց նետերի տարափ
Պիրկ աղեղներից հայերի լարած։
Արնաքամ էին միդիան օձերը,
Վիշապի զորքում տագնապ էր տիրում,
Ցնծում էին Տիգրանի քաջերը,
Զորքն իր ընտրյալին էր մեծարում։
Ճողոպրում էր ոսոխն արնաքամ,
Շտապում էր տուն, որջը վիշապի,
Կհիշեն ջարդն ահեղ, դեռ շատ անգամ,
Կմոռանան ճամփան Հայաստանի։
Հերոսները հաղթանակ էին տոնում
Շտապում էին նրանք տուն հայրենյաց,
Տիգրանին սպասում էր կինը՝ Զարուհին,
Որ գիրկը առնի հերոսին կարոտած։
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев