Володимир Бойко‎

Приснилась хата
Чомусь приснилась стара хата...
Уже й поріг переступив
Отак стілець стоїть дошчатий
На столі свічка. Засвітив.
Дивлюся лава під стіною
Та й довга ж через всю стіну.
Лежанка, піч, відро з водою
І вітер протягом війнув.
Це шибка тріснула від часу
А, може, гілкою дожав
Бузок – біля вікна прикраса
Давно ніхто не підрізав.
Ще біля печі кочережки,
Під піччю складено полін,
Лопата зроблена з черешні,
Що хліб садила на черінь.
Полиці, мисники, ікони
Над вікнами та по кутках.
Батьки хрестились у поклоні
І нас тримали на руках.
Тепер пустує. Павутина
Висить зі сволока на діл,
Припала пилом намистина,
Що закотилася під стіл.
І хочеться щоби наснилось,
Що в хаті батько, баба й дід,
Щоб кругом столу всі розсілись,
І мати ставила обід.
Щоб серед столу борщ гарячий
В здоровій мисці парував.
А апетит з’являвсь звірячий
Та так гарячий і сьорбавсь.
Щоби коти об ноги терлись,
Просили з столу їм подать.
І батько кидав й трохи сердивсь,
Але не смілився прогнать.
Годинник цокав щоб у хаті,
Просились гирі підтягнуть.
І діти гралися у свято
Дитячий лепіт було чуть.
Мені схотілось воду пити,
На щоках сльози враз відчув
Побути в хаті ще, пожити –
Від того, мабуть, і проснувсь.
Б.В. Володимир Бойко‎