Предыдущая публикация
Чи в людства є в поезії потреба?
Чому впродовж віків, тисячоліть
Калейдоскопом зоряного неба
Нас дивослово вабить, нам зорить.
Віршовані рядки… Слова-перлини
В душі, мов в мушлі. Треба віднайти.
І відчуваю щастя в ті хвилини,
Коли знаходжу і кажу: світи!
Крилатим, слово, стань! Лети між люди.
Десь – шепочи, а десь – таки грими!
Когось врятуй від гіркоти облуди,
Когось зігрій і ніжно обніми.
Он соловейко тьохка дрібно. Срібно…
Ось квіт акацій. Бджоли в нім гудуть.
Це все – поезія. Вона потрібна.
Всіх почуттів кристалізує суть.
Практичні ми. Занедбані в нас душі.
І світ стає занадто гомінкий…
ПОЕЗІЯ прорветься крізь беруші,
Коли вона така, що на віки.
Следующая публикация
Нет комментариев