Предыдущая публикация
Ось чому мені моя бабуся казала, що москалі страшні люди, а я їй не вірила.
Тепер сама побачила на власні очі їх гидотну натуру.
#russiaisaterroriststate
Трохи історії. Це знімки з урочища Дем'янов Лаз поблизу Івано-Франківська, де у червні 1941 року кати НКВС стратили близько 1 000 українців – політв'язнів Станіславської в'язниці.
У 1970 році після передачі "Радіо Свобода", місцевий ландшафт змінили важкою технікою - екскаваторами і бульдозерами, щоб перешкодити майбутнім спробам пошуків. 1989-го було проведено розкопки, які тривали 40 днів. Було знайдено три могили та в них останки 539 осіб, з них 129 молодих дівчат – про це свідчили заплетені коси.
Більшість жертв убито пострілом у потилицю, а для гарантії груди жертви пронизали багнетом.
За "1-ою категорією" вибуло 1000 осіб. За заявою начальника в'язниці м. Станіслава ГРИЦЕНКА, поховання зроблено за межами в'язниці у вириту для цих цілей яму. Частина "1-ї категорії" похована на території в'язниці також у ямі."
Зі свідчень місцевих жителів:
"...Усі ті, що йшли в ліс по дрова, чули постріли. По периметру лісу стояли вартові і нікого не пускали. До тих нещасних, що були розстріляні в лісі, підвозили розстріляних зі станиславської в'язниці. Вранці на дорозі, що вела до лісу. Ліс, наші селяни бачили свіжу кров. Кров капала з машин, що перевозили покійників... Люди говорили, що приречених на смерть змушують самим собі копати спільні могили...”.
(Григорій Федько)
Три дні гудів трактор, а під його шум розстрілювали людей. У ліс привозили і розстріляних ув'язнених зі станиславської в'язниці. Моя хата стоїть з краю біля дороги на Дем'янів Лаз. ".
(Богдан Вінтоняк)
"... Вже за німців ми дізналися, що в лісі є кілька могил. Про це було опубліковано в газеті, а ми, діти, першими побігли подивитися, що там розкопують. Того я не забуду, скільки житиму! Першою знайшли жінку з дитиною на руках. Вона і після смерті притискала немовля до грудей…”.
(Ольга Бігун)
... У однієї жінки я бачила мертву дитину, яка напевно народилася у в'язниці. Трупи були всі голими і коричневими, напевно їх вбивали струмом, принаймні так тоді говорили дорослі. Це була жахлива картина. У багатьох були викручені ноги і руки. , що було явно пов'язане не з передсмертною агонією, а зі слідами тортур, бо ноги та руки практично не трималися тіла. У багатьох трупів не було очей, вирвані язики…”.
(Марія Скрипник)
"... Це було приблизно 4-5 липня. Я зі своїм братом побіг до в'язниці. ... На подвір'ї в'язниці ми підійшли до розритої ями. дивитися по камерах в'язниці, в одній з камер було дуже багато крові.Там ще було кілька трупів, припертих до стінки.Коли ми прибігли до другої камери, люди сказали, що це був застінок.На столику біля стіни, лежали якісь інструменти Люди говорили, що це інструменти для тортур, але я до них не придивлявся.По стінах камери була кров.Там же стояла бляшана посудина, схожа на відро.Коли я зазирнув у нього, то побачив очі та відрізані вуха... Більше по камерам я не ходив, бо повітря було дуже важке і неможливо було дихати, коли я вийшов у двір, під навісом було вже кілька трупів, які витягли з камер, до трупів ми з братом придивлялися, бо шукали батька. бачив, що в ніс було забито два цвяхи, в іншої знято скальп, в однієї жінки були відрізані груди, а в іншої був розпорошений живіт і плід дитини лежав на її грудях. Люди покликали нас із братом до одного з трупів і сказали, що це наш батько. У цього трупа не було очей і відрізано носа. Деякі трупи були чорними. Люди сказали, що ті жертви вбиті струмом…”.
(Онуфрій Бойко)
До різанини у Бучі та інших українських містах залишалося понад 80 років...
Оксана Виноградова
Следующая публикация
Нет комментариев