Предыдущая публикация
Це осінь?
Хіба? Зупинився
Плин часу у лютому раптом.
Сиреною в мозок упився,
Свинцевим посипався градом.
Дні лютого й досі... нелегкі...
Весною вони тільки звались.
Під кулями в небі лелеки
У знищені гнізда вертались.
А далі, було ж хіба літо?
У спеку, від вибухів сиву,
На полі, де спалене жито,
Лелеки шукали поживу...
Розстріляне літо на крилах
Лелеки у вирій забрали.
Стривожено осінь ступила
На стежку між вибухів шквали.
Все ж осінь... Сплять гнізда порожні,
Лелеки полинули в ирій.
Всі ночі безсонно-тривожні,
В Молитві, Надії і Вірі:
— Дай, Боже, нам дні Переможні,
Щоб жити не в лютому — в Мирі!
• Ольга Грейнер Савич•
Следующая публикация
Нет комментариев