Предыдущая публикация
Брати Капранови:
Мажорчики, які на Хрещатику співають "Я русскій" і народна артистка, яка публічно відмовляється розмовляти державною - насправді про одне й те саме.
Це - окупанти. Просто вони з різних причин без зброї.
Але в кожного є знаки розрізнення.
І це - мова.
Вважаю, що необхідно позбавити Ларису Кадочнікову звань і регалій , як культурну посібницю російського тероризму. Це очевидний висновок.
Хочу додати про актрису: те, що в її душі і серці немає України, і вона на фоні того всього жаху і геноциду , що творить росіянини на нашій землі, вона, народна актриса України, захищає його мову і псевдокультуру, це робить її ворогом і посіьником ворога на кульурному фронті.
Вона не людина вітчизняної культури , коли прогресивні діячи світового мистецтва, науки, культури, політики вивчають українську мову і літературу, народна актриса України промовляє спіч на захист тероризму і його мовних прав на понівеченій землі України?
Вона або ворожий культурний агент, або корисна ідіотка
Олексій Голобуцький влучно зауважив щодо нашого суспільства, яке незважаючи на жорсткій геноцид продовжує перебувати в інфантильному стані :
Шістьох неповнолітніх, які перекривали вулицю в центрі Києва, аби станцювати під «Я русский» Шамана, встановили та затримали. З ними спілкувалась ювенальна поліція. Нацполіція зазначила, що один із учасників раніше вже фігурував у подібних відео із використанням російської музики. Він був притягнутий до відповідальності та суд ухвалив рішення призначити йому покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на один рік. "Після завершення перевірки діям кожному з шести фігурантів буде надано правову оцінку", — додали у поліції.
В соцмережах поширюється інформація, що як мінімум частина з них – сини «непростих батьків» (зокрема, нардепа з ОПЗЖ). І вони хизуються, що їм нічого не буде, «батя відмаже».
==
Насправді те, чиї вони синки, практично не міняє ситуації. Ким би не були їхні батьки, але дітей вони виховали отак: поліція в кишені, зневага до держави і суспільства, до законів, «Я русский, я иду до конца», війна – не для них.
Але на деяких моментах я все ж мушу акцентувати.
Перше і головне, як на мене: дивна (дуже м’яко кажучи) поведінка свідків. Центр столиці, шмаркачі перекрили дорогу, всі стоять і чекають. Три роки війни, центр столиці, «Я русский» - всі мовчать і слухають. Ну, може тихо про себе матюкаються. Ніхто не вийшов, нічого не зробив... Терпіли?..
І друге: демонстративна безкарність і плювання на все і всіх заходить взагалі за всі розумні і навіть безпечні для держави межі. «Ми вас грабуємо [бо «дітки» дуже небідні], ми робимо з вами, що захочемо, ви за нас вмираєте на війні, а ми з вас глумимось як хочемо.
Останній пункт – якось занадто навіть як на сьогоднішню Україну...
Следующая публикация
Комментарии 4