Предыдущая публикация
Мирове: БАБІЙ Степан.
РІДНЕ СЕЛО
РІДНЕ СЕЛО
Те село даленіє, синіє крізь дим
Відлетілому серцю, як з вирію птасі,
Всі дороги назад понад світом крутим
Потяглися до нього куди не літалось.
І зачерпую в ньому, як у джерелі.
Новоявлену радість і біль неостанній —
Найсвятіші глибини хвилює в селі
Кожна учта весільна і скорбне розстання.
Сяє в серці любов’ю, як хліб на столі.
Йду сюди, як на сповідь, на віче родинне.
Синім-синім пером у широкім крилі
Мерехтить мені рідне в крилі Батьківщини.
Голибіси-Рівне.
Следующая публикация
Нет комментариев