Предыдущая публикация
Сьогодні всесвітній день поезії.
Пропоную викладати своє улюблене. Від себе: цікавий вірш Бориса Олійника ", написаний в 60-ті роки минулого століття, ніби про сьогодення
КОГО ЛЯКАЮТЬ ОБЕЛІСКИ
Одні в атаку ходили,
А інші —
«ура!» кричали.
...Човнами стоять могили
На вічно сухих причалах.
Та все відійшло:
і клопіт,
І сльози розлук, і лихо...
Вернулись одні з окопів,
А інші — зі шпарок тихих.
Змішались. І навіть зблизька
Ти їх розрізнити спробуй.
Хіба що сумні обеліски
Між них — межовими ромбами..
Що ж, павшим за праве — слава.
Живим — про живе гадати:
Дітей світлооких бавить.
Ліпити, тесать, копати.
Усяк собі вибрав діло
По серця свого призову:
Одні видають вугілля,
А інші — словес полову.
А сонце медаллю блискає
Всяк сущому на Планеті!..
Чому ж тоді обеліски
У небо стирчать багнетами?
Чому вони по інерції
Ще рвуться на брань велику?
Кому вони цілять в серце,
Мов кинуті точно піки?
Кого вони чорним димом
Лякають на смерть ночами?!
...Одні в атаку ходили,
А інші — «ура!» кричали.
(На фото - книга з Монастирищенської районної бібліотеки)
Следующая публикация
Нет комментариев