Предыдущая публикация
Притча про ластівку і ворону
(Про людяність і допомогу, і … ще дещо важливе)
Одного разу до одного лісового озера прилетіла маленька ластівка, яка, не встигнувши перепочити, одразу ж зачерпнула дзьобом трохи води і, розправивши крила, зібралася злетіти.- Невже тебе так сильно мучить спрага, що ти тільки прилетівши, напиваєшся води, і цієї ж миті збираєшся летіти далі? - Запитала її ворона.
Ластівка відповіла: «Там, за горами жорстокий правитель наказав спалити доброго чоловіка. І я дуже сильно хочу допомогти йому, набравши в дзьоб води, полечу до багаття, щоб загасити його».Ворона почала голосно сміятися: «Як ти, така маленька ластівка, зможеш загасити величезне полум'я? Адже в твоєму дзьобові поміщається не більш краплі води, а вогнище, напевно, величезне».Ластівка, сказала: «Я роблю тільки те, що можу зробити, а результат - від Бога», і, набравши води у дзьобик, полетіла гасити вогонь.Ворона вирішила вдосталь потішити себе «безглуздим» вчинком ластівки. І полетіла за нею, смакуючи її поразку. Два птахи летіли високо в небі. Ворона каркала, насміхаючись. Ластівка мовчки летіла до місця, де горіло багаття, несучи в дзьобику крапельку дорогоцінної вологи.Несподівано ворона замовкла, спрямувавши свій погляд до того місця, де знаходилося багаття. Величезна хмара нависла над багаттям. Ні, це була не грозова хмара, це тисячі і тисячі ластівок злетілися до багаття. Вони кружляли над багаттям, затуляючи сонячне світло, так, що жоден промінчик не міг пробитися до землі. У наступну мить кожна ластівка відкрила дзьобик, і тисячі крапельок води потекли вниз, не залишаючи жодного шансу вогню.Полум’я швидко згасло, і добрий чоловік був врятований
#музыка
Следующая публикация
Нет комментариев