Предыдущая публикация
Кричати хочу – голосу немає!
Сказати хочу – хто мене почує?
А серце не витримує – волає:
Бездушність клята, як вона руйнує…
Спинись, байдужість, бачиш як сльоза
Скотилася у матері за сином,
Візьми за руку сироту, дитя,
Оте, котре війна посиротила.
В куточку серця прихисток знайди,
Для тих, хто в горі плаче безутішнім,
Бо, взявши хрест безмірної біди,
Вони за нас страждатимуть довічно.
Спинися , світе, більше не вбивай,
Жорстокості не сій у людські груди,
Вже хлюпає те горе через край,
А ти і досі звіра того будиш.
Прийди, любове, світлом і добром,
Зігрій цей світ холодний і зрадливий.
Страшна війна покраяла чоло
І тіло густо ранами покрила.
Скарай те зло, сховай його глибОко,
Байдужість нашу в серці спопели,
Щоб, ворога здолавши, крок за кроком
Ми стали в світі Божими людьми.
Ю. Бичківська- Бараболя
Следующая публикация
Нет комментариев