Предыдущая публикация
У відповідальні моменти історії, в роки боротьби за волю й незалежність України, коли поставало питання життя або смерті, поряд із чоловіками були українські жінки-козачки.
Століття постійних бойових тривог виробили в козачці безстрашну рішучість і здатність зберігати присутність духу в моменти неочікуваної небезпеки. Історичні пісні та думи, легенди і перекази з часів Запорожжя зберегли для нас чимало прикладів військової доблесті жінок, які воювали з нападниками на пограниччі.
Записана краєзнавцем А. Ковальовим на Січеславщині легенда розповідає про найвідомішу на Запорожжі жінку-воїна Варвару Мотору.
За легендою, ніхто не знав, ким були її справжні батьки. Сотник запорожців Яшний зі своїми козаками повертався з походу, коли помітив пожежу в знищеному набігом ординців українському селі. В одній з палаючих хат він почув дитячий плач і вихопив з вогню маленьку дівчинку. Загрубіле у боях козакове серце розтануло, коли побачив очі дитини, удочерив її, назвавши Варварою. Повернутися на Січ тепер не міг, тож оселився з дитиною біля дніпровських порогів і створив лоцманську флотилію. Так і росла дівчинка поруч із названим батьком – з шаблею і луком, які заміняли іграшки…
У серпні 1635 року запорозькі козаки увірвалися до фортеці Кодак (біля сучасного м. Дніпро), яка вважалася «неприступною» завдяки найкращим на той час методам французької будівельної інженерії та міцного гарнізону польського війська. Проте і ця фортеця репнула, як горішок, коли прийшов, як писав польський літописець, «Сулима з Черкас і ще два полковники з ним, зібравши три тисячі козаків».
За розпорядженням гетьмана Івана Сулими, у захопленому Старому Кодаку осів загін сотника Яшного, а на посилення йому були відправлені козаки молодого хорунжого Семена Мотори. Між Семеном і Варварою невдовзі спалахнуло кохання, утім, сотник був проти – мабуть, не бачив «доброї партії» для доньки у шибайголові-козакові… Та драматичному коханню несподівано «допомогла» татарська орда, яка здійснила напад на Самарську переправу, яку охороняли козаки Семена Мотори. У переказах розповідається: у запеклому бою козаки перемогли переважаючі сили ворога завдяки невідомому лучнику, який із засідки надзвичайно вміло влучав стрілами в ординців. Коли ж після бою прибирали вбитих, раптом помітили, що вони загинули від стріл з написами «Варвара Кодак» (на честь фортеці), «Варвара Яшна» (на честь названого батька) і «Варвара Мотора» (на честь коханого). Відтоді дівчину з трьома «прізвищами» так і прозвали «трьохликою», прийнявши до козацького загону, а старий сотник Яшний уже більше не перечив тому, щоб вона вийшла заміж за Мотору, чиє ім’я писала на стрілах поруч із батьковим…
У повстанні під проводом Якова Острянина (1638 р.). вже як дружина кодацького сотника Семена Мотори, Варвара особливо відзначилась під час захисту повстанського табору біля Жовнина на річці Сулі. Острянин, нібито, доручив Варварі стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли. За переказом, розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково відстрілює ротмістрів і вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак. Потоцький нібито наказав відкривати гарматний вогонь по всякій жінці, яку буде помічено в козацькому таборі. Дуже багато жіноцтва полягло тоді від розривів порохових ядер. Серед них, за переказом, загинула і Варвара Мотора…
Боротися за українську незалежність безстрашні воїни-козачки продовжують і зараз. Жінки-бійці ЗСУ захищають Батьківщину від російської навали на фронті, є серед них і снайперки. Як волонтерки – поставляють все необхідне для забезпечення на передовій і в тилу. Під вогнем рятують поранених бійців лікарки та медсестри, інші роблять все можливе і неможливе для повернення рідних з полону. Таких героїнь тисячі. Колись про них теж напишуть книжки і складуть пісні. Після Перемоги і жорстоких битв за державність, які витримує зараз наша Україна.
Следующая публикация
Нет комментариев