Предыдущая публикация
Еще раз о Западном Полесье.
Обращаю внимание на то, что я – прибужский полешук (само собой разумеещееся – этнически - украинец) – пишу статью на русском, в перемешку вставляя западнополесский (украинский) говор. Это – специально. Потому что иначе уже не достучаться до сердец.
Пишу в надежде, что западнополесская, русифицированная молодежь, прочтя это, хоть немного задумается над вечными вопросами:
Хто мы? Шо мы? Дэ мы?
Кто наши предки…
7 октября 1964 (52 года) в Торонто, в Канаде, безвременно умер уроженец Берестейской земли, Пинщины - Федор Одрач (западнополесск. Одрач Хведур, укр. Федір Одрач, бел. Хведар Одрач), (настоящая фамилия — Шоломицький)
– западнополесский писатель.
Родився він на Поліссі 13 березня 1912, в селі Місятичі, за 25 кілометрув од Пінська (тепер село у Пінському районі Берестейської області).
Отримав вищу освіту у Віленському університеті ше до радянської окупації, працював в школі поблизу рідного села.
В 1939 поліський край, шо перебував под владою Польщі, був прилучений до СССР. Та частина, де народився Одрач, одийшла до Білоруської ССР, решта - до Української ССР. Такий поділ зберігся посля розпаду СССР і понині.
Большовицька влада робить його житте нестерпним. Йому забороняють викладати українською мовою. Сим'ю висилають як “куркулів” до Сибіру. Зрештою енкаведистське кільце замикається навколо самого Одрача. Под загрозою арешту він мусить їхати за кордон. З ризиком для життя, позбавлений пашпорту, без документув в 1940 він добирається до Львова, потом в Карпати, переходить тодішній кордон по річці Сян між двома тоталітарними державами — комуністичним СССР та нацистською Німеччиною, попадае в Словакію.
Зрештою опиняється в Канаді. Був членом правління літературного клубу в Торонто.
Тут були видані всі його твори: «В дорозі» (1955) «Щебетун» (1957), оповідання «Півстанок за селом» (1959), збірка оповідань різних років «Покинута оселя» (1960), «На непевному ґрунті» (1962). Остання книга Вощадь» — перша частина задуманої автором трилогії про Поліссе — опублікована була посмертно (1972).
Его произведения - это настоящая правда про то, как происходила деукраинизация Западного Полесья, как Советы уничтожали самоидентификацию западных полешуков, полешуков Брестчины.
В говорах людей берестейсько-пінського Полісся основні риси - українська мова. Оні є - українці. Если сказать на русском то это звучит так: Западные полешуки – это этнические украинцы.
Что об этом не знают в Беларуси не странно, странно, что об этом мало знают знают и в Украине.
В Білорусі його, пінчука, хлопця з Місятіч, шо родився на білоруський землі і тепер не знаюь...
А произведения Федора Одрача – это материал для энциклопедии о том как происходила советизация (русификация и белорусизация) украиноязычного населения Западного Полесья, Берестейщины. Все его книги полностью автобиографичны.
Сейчас молодые люди, да и не только молодые, которые проживают на юге Брестской области, уже считают себя белорусами — разве что... немного особенными.
Могло ли быть по-другому?
Берестейщина как частица украинского мира сохранилась бы и через сто лет — если бы ей немного повезло и она существовала в составе демократического государства…
Но - не повезло.
Мало того – молодые люди с Западного Полесья, не зная что они потомки украинцев, считая себя белорусами – сплошь и рядом, просто катастрофически сплошь и рядом потеряв самоидентификацию говорят по русски… По русски… Одурманенные пропагандой, ничего не зная, не понимая, называют с ухмылкой тех, кто живет в Украине – «хохлами».
Советизация настолько «прозомбировала» людей, что большинство, даже внутренне – сопротивляются своей украинскости.
Спросишь порой такого юго-западного берестейца по крови его предков украинцев, живших здесь не менее 800 лет, а он в ответ с гордостью:
Нет! Я белорус! Я не хохол…
А вы в глубинке попробуйте поговорить с людьми старшего поколения. Спросите тут на берестейщине кого по белорусски: Добры дзень! Адкуль прыйшоў? Як сябе адчуваеш? На што спадзяешся? И что Вам ответят?!
А ответят вам вот что…
- А шо то вы, дядько, не по нашому тут кажытэ…
Часть юго – запада Беларуси – этого, на протяжении веков - украинского мира, беларусифицирована (патриотически настроенные, грамотные люди, более образованная молодежь пытаются себя позиционировать как «беларусы»), что ладно еще. Это результат того, что очень много было в советское время здесь «белорусских» школ (они и сейчас есть в селах).
Но теперь Западное Полесье, да что там Полесье – вся Беларусь - сплошь и рядом – русифицирована и процесс этот не останавливается…
Кто теперь может что-то вспомнить о довоенной культурно-просветительской организации «Просвіта»? Об украинском повстанческом движении послевоенных лет?...
Одрач был бы одним из востребованных литераторов и, бесспорно, стал бы классиком. Волей судьбы ему пришлось творить на чужбине, однако тоска по малой родине чувствуется в каждом его произведении.
Его книги могли бы помочь национально сознательным западным полешукам, помогали бы им сберечь родной западнополесский говор.
Однако СССР был отделен от остального мира железным занавесом…
По количеству написанного и по таланту воспроизведения эпохи полесского писателя смело можно поставить в один ряд с Шолоховым. Но здесь есть одна деталь. Михаил Шолохов воспевал советскую власть. У Федора Одрача невосприятие большевизма проступает в каждом его произведении.
Хотите больше узнать о так называемом «воссоединении» Западной Беларуси - об оккупации Красной армией части Польши в 1939 — читайте Одрача. Хотите выяснить степень русификации довоенного Пинска — читайте Одрача. Интересуетесь, как украинцы и белорусы воспринимали присоединение Пинщины в советскую Беларусь — также читайте Одрача.
То как «советизировалась» малая родина (Западное Полесье) именно он показывает со всей правдой. Писатель как никто другой точно раскрывает все механизмы большевистской пропогандистской машины.
Вот как описывает атмосферу учительской конференции, которая состоялась в январе 1940.
«Коли потом, посля промови представника з Мінська розгорілася дискусія, виявилося, що думки учасників конференції були поділені. Неяки учителі з Пінська, інших міст та містечок Полісся, разом з жидами домагалися для області московських школ, група вчителів-селян переконували, шо Пінська земля — то українська земля і для добра населення треба завести українські школи. Численна група полякув здебільшого була стримана і не забирала голосу, але і посеред їх де хто мав одвагу виступити за українськи школи...»
Одрач: «Країна соціалізму» ничим не різниться од панської Польщі. І там, і тут те саме: пани зминилися, суть осталася...».
Одрач: «А скілько було на Поліссі гомону шо до національної проблеми, кілько представників офіційної влади захищали «білоруськість» Західного Полісся! Но все то була циркова тарабарщина. Представник партії, чи агітатор, захищаючи «білоруське Полісся», чомусь, як правило, говорив до «білорусув» московською мовою…
У сільрадах, районних і обласних центрах всевладно панувала московська мова. Всі державні акти, всі документи, буквально все було в російській мові. То вже була така структура «країни соціалізму», шо мала якусь абсурдну основу. Все як бы робить «народ», але насправді іменем народу все робить партія...».
Одрач как истинный сын Полесья описывает природу родной земли: речные заводи, болота, сенокосы: «Безкрайній простір болот заспокоює мене... Весною поліські болота розспівані, заквітчані дзвониками (колокольчиками), коноплянками, шовковицями. Осінній болотний простір — якась урочиста задумливість. Нігде я не бачив такого бабиного літа, як у себе на Поліссі...».
Найбільше для популяризації Федора Одрача в Україні і Волині зробив професор Віктор Феодосійович Давидюк. Українська діаспора у Канаді (Інститут розвитку Волині у Вінніпезі) розпочала регулярно надсилати в бандеролях видання Одрача до Волиньского універсітету в Луцку. До того ніхто таких видань не мав і не знав, ніхто не чув про Федора Одрача.
Є таке - регіональний письменник. Регіональність накладає якийсь відбиток неповноцінності, друго- чи третьосортності.
Але оцинити письменника, зовсім не потрібно дивитися, з кіль він родом і про шо він пише, потрібно подивитися, як він пише.
Одрач не регіональний письменник.
Книга Федора Одрача «Вощадь» унікальна (вощадь – діалектизм, що означає ранкову заграву (бел. світанак, русск. зарево на небе утром).
Твори написані щиро, пристрасно, містять великий познавальний і побутово-етнографічний матеріал з життя полешуків, чудові замальовки прекрасної природи Полісся. Мабуть, саме в творах Одрача Західне Полісся і його люди описані з найбільшою повнотою.
***Западнополесский этнический регион Беларуси (Брестский, Каменецкий, Малоритский, Жабинковский, Кобринский, Дрогичинский, Ивановский, Пинский районы). На картах – границы размежевания украинского и белорусского этносов.
Следующая публикация
Нет комментариев