Якби ти бачила, що робиться у світі!
Щоразу йде біда - нова й нова,
Людські серця теплом вже не зігріті...
Напевно, заслужили те що є,
Такий в нас час, що аж волосся дибки!
Більшість усіх цікавить лиш своє,
Життя людське не варте й хліба скибки...
Бабцю, війна на нашу землю знов прийшла,
Що завтра має бути - і не знаєш...
Чи то земля усіх нас прокляла?!
От так - живеш і невідомо що чекаєш...
А телевізор - хоч бери і не вмикай,
Послухаєш новин - погано стане!
Бабцю, як можеш, в Бога запитай -
Колись кінець таки цьому всьому настане?!
Ти близько до душі сприймала все,
Чужа біда тобі завжди боліла...
Бабцю, скажи а нас Господь спасе?!
Коли буде вже в нас та смуга біла?!
Якби ти, бабцю, ще жива була,
Якби до цього дня могла дожити...
А, може, й краще, що до Бога відійшла,
Бо я не знаю, чи змогла б все пережити...
✍️Людмила Степанишена.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 4