Предыдущая публикация
і дріж святого Вітта,
і самотканий дощ, і сонця лиш на чверть,
І вже дотлів цвітастий ситець літа,
оцим полям набираний на смерть..
Душа полів, ти пам'ятаєш стерні?
Оцю печаль, покинутість оцю?
Останній пензель літньої майстерні
тополя зронить краплю багрецю.
Змарніє день, зіщуляться берези,
замре коріння в сизій мерзлоті...
Убоге поле, ми з тобою Крези,
десь наше зерно -- гори золоті.
✍️Ліна КОСТЕНКО.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев