Де ж її прийняти, я зовсім не знаю.
Бо на кухні висять гриби на шнурочку,
А в кутку поставила, з капустою бочку.
І в садку на столику сушаться горіхи.
Заглянула в погріб-там картоплі міхи.
У коморі повно кукурудзи, бобу.
Ну, а на полицях, з фасолею торби.
А ще під навісом, груші з виноградом...
Осінь до світлиці запршую радо.
А вона скептично, на мене зирнула:
"Я ж тут як хазяйка, ти що, не збагнула?
Не мене ти будеш нині пригощати.
А мої дарунки будем споживати...
Можна чай з рум'янку, чи з м'яти мохіто,
Що подарувало тобі тепле літо.
Яблука рум'яні, та солодку сливу,
Можеш залишити вже собі на зиму.
Бо вона не стане тебе частувати.
А снігу насипить кругом біля хати.
Пам'ятай про мене і про тепле літо,
А я помандрую дальше Божим світом."
Крилом лебединим, лиш осінь змахнула...
А вона права ж бо. Я усе збагнула.
✍️Людкевич Ганна.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1