Одинокий світ.
Все що було, давно вже загубилось.
Жіноча старість. Васильковий цвіт.
А поміж нього серце в грудях билось.
А поміж нього доля не одна.
Бреде, бреде й сідає на ослінчик.
І сиплеться костриця із рядна.
І кришиться від старості камінчик.
І всюди весни. Борозни, жита.
І всюди людно й трохи одиноко.
Сидить бабуся наче сирота.
Сидить старенька й плаче її око.
Десь там далеко внуки, невістки.
Сини її і донечки у світі.
Кому дістануться бабусині хустки.
Кому потрібні плахти в заповіті.
Старенька хата, вицвілий рушник.
Кому потрібні кошики і скрині.
Цвіте і пахне біля ніг квітник.
А в ньому мальви жовті, білі, сині.
А в ньому дні щасливі і сумні.
Жіноча доля вишита нитками.
Жіноча старість завжди у вікні.
А ще десь поруч, завжди вона з нами.
✍️Галина Потопляк.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев