Ненароджені для війни,

Виплекані з ласки та любові.
Найкращі Неньчині сини,
Яких важка спіткала доля.
В лютневу ніч всі воїнами стали,
І зброю взяв до рук у бій пішли,
Тому що діти, матері, держава
Під бомбами ворожими були.
Загроза враз в них пробудила лють,
І дух захисника прокинувся у серці.
Нікому не дано хазяйнувати тут,
І чорнозем топтати брудним берцем.
Що кажете: не всі ми є солдати?
Не кожен здатен ворога вбивать?
Та ж, певно, легше вдома, в своїй хаті
Чекати доки хтось за тебе буде воювать.
А як усі усядуться в диванах?
Експерти не "траншейної" війни.
Опинимось у рабстві, у кайданах,
Бо ненароджені були для боротьби?
Які слова жорстокі і зрадливі,
Як ранять серце рідних і близьких.
Усіх, хто молиться, аби живий і цілий,
Щоб голос сина на війні не стих.
Не воїнів народжували мами,
І тато не солдата забажав.
І хлопці там не за геройську славу,
А щоб життя ніхто не відбирав.
Щоб тихо і спокійно в ріднім домі,
Щоб діти у садочку й навчанні.
Вони заради миру всі готові
Боротись з нечистю на цій війні.
Не можна пробачати підлість вражу
І ранок лютого ніколи не забудь.
Солдат додому вернеться, а в світі скажуть:
Ворог повалений, бо українці лихо б'ють.
Кіма Левкович