Предыдущая публикация
Знову закортіло посміятись.
І запропонувати читачам пару гумористичних творів. Авторство не моє. А от переклад українською – мій.
Попелюшка з нашого під'їзду, або Які вони, сучасні феї?
– Ну чому мені так не везе?!! И-и-и!!! У-у-у!!! – ридма ридала Галинка, тицяючись кирпатим носиком у подушку, вже наскрізь промоклу від пролитих сліз. – Ну чому-у-у?!! И-и-и!!! У-у-у!!! Господи! Сили небесні, земні, потойбічні! Допоможі-і-іть!!!..
– Ну?! – пролунало раптом із темного кутка невеличкої неприбраної кімнатки.
– Га?! – стрепенулося дівчисько, шморгнувши носиком.
– Ну?! Фіглі треба?! – загарчав звідкись із-за шафи хтось невідомий.
Вогник сигари червоною точкою спалахнув у напівтемряві дівчачої спальні.
– А… а ти хто? – від подиву всівшись на ліжко й витираючи заплакане личко, спитала Галинка, навіть забувши злякатися як слід.
– Хвея! – відповів незнайомець, виступивши з пітьми назустріч дівчинці.
Отут Галинці й справді годилось би злякатись. Але вона тільки гикнула.
– Ну, то фіглі тобі треба? – повторив своє питання фея (чи, точніше, фей), чухаючи оте місце, про яке при дівчатах не говорять. – Давай, думай швидше! У мене від оцього чортового плаття все свербить! Очі б мої його не бачили! Та нічого не вдієш – робоча форма!.. Ну, надумала?
Галинка знову гикнула, намагаючись засвоїти ще незміцнілою підлітковою психікою надприродну картину феєявління. Перед нею стояв неголений патлатий тип зі слідами тижневої пиятики на рябій мармизі й відповідним запахом перегару, у пишній рожевій сукенці, суціль розцяцькованій трояндочками, рюшечками й оборочками. Те дитяче платтячко було йому явно замале й затісне, бо ледь доходило до колін і тріщало по всіх швах. Голову, давно нечесану й немиту, вінчала блискуча діадема з ялинкового дощику. У лівій руці він стискав напівпорожню пляшку коньяку, а в зубах – недопалок сигари, раз у раз перекидаючи його з одного кутка рота до іншого. Завершували картину пекельного фейства порепані кеди сорок п’ятого розтоптаного розміру й ажурні чорні колготки…
– Я-ка ж ти фе… фе-я? – ледь видавила з себе по складах вражена дівчинка, подумки даючи собі тверду обіцянку ніколи більше не пити пиво з хлопцями після уроків. Бо хтозна, що вони можуть туди домішувати!
– Йосип на кобилі! Яка-яка! Добра, звичайно ж! – гарикнув фей, почісуючись.
– Мамочко!!! – завищала Галинка, в одну мить пригадавши всі настанови про шкоду наркотиків і оту одну-єдину затяжку травички, на яку її вмовила колись подруга Оленка під час новорічної вечірки.
– Ти дурепа? – витріщився на неї фей, шкребучи щетину на підборідді.
– Ага! – абсолютно щиро й правдиво відповіла Галинка.
– Коротше, або кажи, що тобі треба, або я пішов ізвідси! І можеш тут хоч на панчохах повіситись!
– А ти справді фея? А де твоя чарівна паличка? – зібравши докупи всю мужність і всі читані будь-коли казки, спитала дівчинка.
– Паличка у мене в тому місці, до якого тобі ще рано заглядати!.. Ну, я чекаю! – і фей сердито тупнув ногою. – У мене ж усе свербить!
– Коротше… Тут таке діло… – дівча спохмурніло. – У нас у школі дискач увечері, а мене мати не пускає, доки в хаті не приберу. Допоможеш?
– Не питання! – відповів фей і прискіпливо оглянув навколишній простір, завалений брудними дівчачими речами, обгортками від шоколадок, пожмаканим папером, поламаними іграшками й залишками косметики.
– Правда?! – зраділа Галинка, втираючи сльози.
– Ні, млинець тобі у пельку, приколююсь я! Для чого я сюди приперся? Допомагати! Зараз усе збацаємо!.. Е-е-е… Щось думки в голову не лізуть. – Фей хильнув із пляшки добрячий ковток коньяку. – Ти… отой, як його?.. Якісь чарівні слова знаєш?
– Аякже! – випалила Галинка. – Трах-тиби-дох-тиби-дох!
– Ти де нахапалася такої непристойності? Гай-гай-гай! – посварився фей карлючкуватим пальцем з обламаним нігтем. – І потім, це вже застаріле закляття!.. О! Згадав! Кімнатус-чистатус-прибиратус!
Після цього замовляння у шафі-купе щось крекнуло і здригнулося. Її дверцята роз’їхалися, випустивши назовні довжелезні восьминожі щупальця.
– А-а-а! – зарепетувала Галинка, стрибнувши на руки фея, що аж очманів від такого нахабства.
– Трясця твоїй мамі! Ти точно дурепа! – люто загарчав фей, намагаючись струсити з себе повислу на шиї дівчинку. – А ну злізь із мене зараз же! Не вистачало мені ще статті за розбещення неповнолітніх!
– Ні-і! Не злізу, доки оце не щезне! – закричала Галинка, міцно обхопивши ніжками торс фея й намертво вчепившись у його кудлату шевелюру.
А щупальця між тим невпинно й невтомно хапали розкидані по кімнаті речі й тягли їх усередину шафи. Діставшись до плакату з Дімою Біланом, що «прикрашав» одну із стін, щупальця на мить зупинились і ніби перезирнулись. А потім одностайно дійшли висновку щодо його приналежності до сміття.
– А ну не руш! – раптом осміліла Галинка, зістрибуючи з фея й замахуючись на це працьовите страховисько маленьким рожевим бюстгальтером.
Здивований ворог відступив, але наостанок видер із рук дівчинки того нещасного ліфчика.
– Ну от і все! А ти плакала! – підбив підсумки фей, коли останній фантик від чупа-чупсу зник у глибині шафи, а за ним слідом пропали й чарівні щупальця, гучно гепнувши дверцятами. – Тільки у шафу більше не лазь.
Галинка поводила навсібіч витріщеними оченятами й гикала вже безперестанку.
– Ну я пішов! – сказав фей, розвертаючись до співбесідниці спиною. – Бувай!
І знову почухався, задерши сукню.
– И-и-и!!! У-у-у!!!
– Що таке?! Знову?! А бодай би тебе муха вбрикнула! Зараз у чому біда?
– А в чому ж я тепер на дискач піду? – швидко заспокоїлася дівчинка, поправляючи скуйовджену чолку й показуючи на шафу. – Є щось одягти? Тільки щоб красиве, модне!
– А ти не опухнеш, дитинко? Хотілочка не трісне? – фей від подиву аж випустив сигару з рота.
– Ні! – вигукнула Галинка і благально подивилась у вічі доброму чарівникові.
– Ну… Ну… Бий тебе коза хвостом! – сплеснув руками й заразом залишками коньяку у пляшці бідолашний добросердий маг.
– И-и-и!!! У-у-у!!! – знову завелося капризне дівчисько, переходячи на ультразвук.
– Тихіше, дурна! Це ж не моя спеціалізація! Зараз допомогу покличу. Тільки будь ласкава… стули пельку!
Галинка слухняно замовкла.
Фей, хрустячи суглобами, всівся долі у позі лотоса, заплющив очі і протяжно завив:
– Пи-и-и-во!!! Пи-и-и-во!!! Пи-и-и-во!!!
Повітря у кімнаті поважчало й помутнішало. І посеред кімнати просто з нізвідки матеріалізувався ще якийсь… чортзна-хто. Чортзна-хто був невисокий на зріст, бородатий, одягнений у колись білу, а тепер замацану до сіро-бурих плям стару майку, діряві треники в обтяжку й новісінькі кришталеві туфельки на шпильках. У руці він стискав вражаючих розмірів сушену воблу й розсікав нею повітря, мабуть, імітуючи удари об стіл. Поступово усвідомлюючи навколишню дійсність, новий гість уповільнив свої різкі змахи, а згодом і взагалі припинив їх, витріщившись великими сумно-сердитими очима на фея.
– Ну… – почав був він, явно маючи намір вибухнути багатоповерховою лайкою.
– Тихіше! Тут діти! – зупинив його фей, притиснувши палець до губів.
– А пиво де?
– Нема, – розгублено розвели руками фей і Галинка.
– Бувайте здоровенькі! – попрощався Чортзна-хто й почав розчинятись у повітрі.
– Стояти! – раптом загорлала Галинка, кидаючись до незнайомця і зриваючи з його ноги блискучий черевичок.
– Вона що, з дуба впала? – поцікавився Чортзна-хто.
Фей ствердно кивнув.
– Зараз же віддай взуття казенне! Бо я тебе… на троля… на Мумі-троля перетворю!
– А ось він, – сказала Галинка, показуючи на фея й ховаючи за спину свій трофей, – обіцяв, що ти мені модний прикид збацаєш!
Фей соромливо опустив очі й кивнув.
Чортзна-хто важко зітхнув, печально подивився на свою воблу, на дівчинку, на фея і почухав потилицю.
– Гаразд. Чого ти хочеш?
– Що-небудь від «Гуччі»!
– А чи не жирно тобі буде, мала?
– Якраз! – відчайдушно йшла ва-банк Галинка.
– Ох, і розбестили ж сучасну молодь! – сумно похитав головою Чортзна-хто.
Галинка дивилася на нього відданими очима невигуляного пуделя, проте було видно, що в разі відмови вона може вчепитись у горлянку, мов бульдог.
– Хрещений, краще дай їй, що хоче. Бо до печінок дістане! – попередив фей, затягуючись недопалком сигари.
– Та вже бачу, – ствердно кивнув хрещений і урочисто підняв руки до стелі. – Моднус-прикидус-гуччус-на-халявус!
Галинку підхопив невідомо звідки вилетілий ураган і закружляв по кімнаті.
У кільцях цього міні-смерчу раз у раз спалахували стрази Сваровські.
Фей передав хрещеному пляшку з коньяком. І обидві чарівні істоти з цікавістю спостерігали за метаморфозами, що коїлися з Галинкою. Нарешті буревій затих, і перед магами знову постала їхня підопічна. Проте вже у новому образі – у темно-рожевій сукенці з чорними мереживними вставками, в акуратних блискучих туфельках, із модною зачіскою й манікюром.
– Це я одразу – аби сто разів твої капризи не слухати, – пояснив хрещений.
– Ура-а-а! – загукала Галинка, пустившись у божевільний танок перед дзеркалом, наче дикий індіанець із племені Чирокі перед своїм тотемом.
– Валімо звідси! – сказали один одному феї, перезирнувшись.
– И-и-и!!! У-у-у!!! – знову завило вередливе дівча.
– Ну чого тобі ще? – роздратовано гарикнув фей і нервово гикнув.
– А-а-а! А у Тетянки з десятого «Б» груди утричі більші!... А у мене… И-и-и! У-у-у!!!
– Хай тобі грець! – не стримав емоцій фей, залпом допивши залишки коньяку.
– Спокійно, колего! – зупинив його хрещений. – Ми все ж таки добрі чарівники. Допомагати людям – наш професійний обов’язок. Чи не так?
– Ага, ага! – поспішно закивала Галинка у солодкому передчутті нового чуда.
– Скидай панчохи, – наказав напарникові старий чаклун.
– Ти що? Вони ж зовсім нові! – пробував опиратися той.
– И-и-и!!! У-у-у!!! – знову затягла своєї Галинка, щиро повіривши, що ці чарівні диво-колготки є головним інструментом пластичної хірургії. Чи то пак пластичної магії.
– На! На, вдавися ними! – забурчав фей, задираючи платтячко і розв’язуючи мереживні підв’язки.
Хрещений передав йому воблу, взяв панчохи в обидві руки й кілька разів обійшов довкола Галинки, прискіпливо оглядаючи худеньку дівчачу фігурку. Відтягнувши край декольте, засунув панчішки у бюстгальтер, ретельно утрамбував і відступив на крок, аби помилуватися своїм рукотворним дивом.
– Гей! Це що таке? Що за лажа?! – обурилася Галинка. – А начаклувати слабó?
– Таки слабó, – відповів хрещений, забираючи у фея свою сушену рибину. – Мотаймо швидше!
– И-и-и!!! У-у-у!!!
– А щоб тебе підняло та гепнуло! – тепер уже не стримавсь і хрещений. – Чого ще не вистачає?!
– Я що, на дискач пішки піду?! Лімузин мені давайте! – грізно наступаючи на нещасних чародіїв, скомандувала Галинка.
– Еге! – знову перезирнулися феї і в унісон клацнули пальцями.
У повітрі знову замиготіли стрази. Чарівний вітер удруге підхопив Галинку, підняв до стелі, ледве не стукнувши об люстру, й різко гепнув об ліжко.
– Дьору!!! – загорлав нелюдським (ну а яким же ще?) голосом фей, стрибаючи у темний куток, де у нього вочевидь був заздалегідь приготований портал у потойбіччя. Хрещений же просто розтанув у повітрі.
«Стояти!» – хотіла знову загукати Галинка, проте щось їй завадило. То був підбор кришталевої туфельки з ноги хрещеного, що дивним чином опинивсь у неї в роті… От і все, що залишилось у неї від казкових візитерів. Знову на плечах зім’ята футболочка, а навколо – неприбрана кімната!..
Зненацька під вікном дико загримів «Рамштайн» із чиєїсь мобілки. От якими серенадами викликають своїх красунь на любу бесіду нинішні лицарі!
– Га-а-алю! – силячись перекричати ту дикунську «мелодію», залунав писклявий дискант однокласника Миколки. – Га-а-алю!!! Ходімо на диска-а-ач!!!
– Зараз! – гарикнула йому у відповідь Галя через кватирку, нарешті виплюнувши того бісівського черевичка. Мимохідь оглянула крізь вікно щупляву постать і конопату фізіономію свого кавалера і скрушно подумала: «Яка ж я дурепа і справді! Якби менше капризувала, була б зараз при крутому прикиді! А у супутники замовила б собі Бреда Піта чи Лео ді Капріо. Дівчата луснули б від заздрощів! А ота пишногруда Танька з десятого «Б» від досади просто об стінку вбилась би!»
Вона похапцем натягла спідничку, сяк-так поправила розпатлане волосся, взула старенькі босоніжки й не вийшла, а гордо викрокувала зі свого засміченого під’їзду, задерши носика, – наче на ній і зараз сяяли шати від кутюр…
Попереду на неї чекала розгульна шкільна дискотека з дурними верескливими подружками й причепливими нахабами-хлопчаками. А потім – пізнє повернення додому і грізна материна прочуханка.
Проте Галинка вже не зважала на це. Адже щойно пережила таке, перед чим блякнуть усі ці веселі й печальні події. Вона сьогодні зустрічалася з Казкою!
©
Следующая публикация
Нет комментариев