Предыдущая публикация
Дмуть вітровії сіллю під вії -
душі горять.
Рано темніє - блазні й повії
правлять парад.
Холодно в груди - нелюди людям
палять мости.
В мороці блудим, прагнемо суду,
крові і мсти.
Вітром зриває маски "великих",
масок нема.
Думали - велети, глянь - там каліки,
в душах - пітьма.
Легко коритом голодних скорити,
в прірву ідем,
Ходимо-бродимо знов лабіринтами.
Вихід - він де?
Небо, вагітне болем, прорвалось,
впало до рік.
Чутно зозулю за перевалом,
звір - не в норі:
він немовлят пожирає в колисках -
наших дітей!
Хтось на чолі його три шістки висік -
В силі росте...
Де ж, Боже, дівся? Звір знову цілить
нам між зіниць.
Нечисть радіє: північ пробила -
час душевбивць.
Янголи ронять сльози солоні
в землю святу...
Світло у лоні ще безборонне.
Боже, Ти тут???...
Валькірія Крісман, 2017р.
Следующая публикация
Нет комментариев