Предыдущая публикация
МЕЦЕНАТ МИКОЛА ТЕРЕЩЕНКО.
Добро для нього не було випадковим явищем життя,
а постійною потребою серця і подвигом душі.
Коли 1 лютого 1903 року на 84-му році життя Нікола Артемійович Терещенко тихо відійшов в інший світ, нерухомість, що належала йому особисто, оцінювалася в 30 млн рублів. Однак через інші причини два дні Київ прощався зі своїм почесним громадянином, який так багато зробив для міста: 80% свого прибутку відомий цукрозаводчик, майже завжди – анонімно, без зайвого афішування, віддавав на благодійність.
Через два дні після смерті труну в оточенні більш ніж 100 вінків, серед яких благородним металом виблискувало багато срібних, пронесли на руках через весь центр – від Володимирського собору до його будинку на Бібіковському бульварі, 34, а потім повезли на залізничний вокзал.
Так, до кінця життя Нікола Артемійович, як завидний мільйонщик, міг безвиїзно насолоджуватися Лазуровим берегом, жити на сімейній віллі Маріпоза у Каннах – щорічно імперія гетьмана цукру давала чистого прибутку на 10 млн рублів. Проте один з найбагатших в Російській імперії підприємців, цей благоліпний старець в мундирі таємного радника з орденами "Білого Орла" та французького Почесного легіону, на дозвіллі маявся, завжди шукав якесь заняття, твердо і велично перебудовуючи частину патріархальної Імперії на новий, індустріальний світ. Піднявшись із самих низів, пізнавши ціну мідного гроша і смак мільйонів, з часом він перетворився на доброго господаря, який любить рідну землю, бо знає її, а знає, тому що любить як рідну.
Никола Терещенко народився 26 жовтня в містечку Глухові в сім'ї дрібного крамаря Артемія Терещенка, який завдяки своїй підприємливості, працелюбності та розуму спромігся швидко збагатитися й закласти підвалини родинної справи – цукроваріння. Справи, що принесе його нащадкам суспільне визнання, а деяких з них і виведе на найвищі щаблі державної служби. Звісно, цьому сприяла не лише створена в ті роки фінансова база, але й працелюбність і підприємливість його дітей та онуків.
Никола Артемійович не мав змоги здобути гарну освіту – закінчив лише Глухівське міське училище – але як людина всебічно обдарована і наполеглива, зумів надолужити брак знань і домагався успіхів в усіх своїх починаннях.
А починав Никола Терещенко з чумакування, яке годувало покоління українців упродовж дуже довгого часу, – аж до створення у другій половині ХІХ століття на теренах Російської імперії мережі залізниць. Спочатку він сам возив до Криму хліб, а звідти сіль і рибу; згодом, ставши головним у Глухові скупником зерна і торговцем сіллю, а також власником кількох цукроварних заводів, був визнаний одним із найбагатших і найвпливовіших у своєму краї купців. Засноване у 1870 р. “Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків” з початковим капіталом у 3 млн. крб., дозволило родині стати лідерами цукрового виробництва у Російській імперії.
Засноване у 1870 р. “Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків” з початковим капіталом у 3 млн. крб., дозволило родині стати лідерами цукрового виробництва у Російській імперії. Очолював товариство Нікола Артемійович. Умови роботи й побуту, що їх пропонували Терещенки працівникам, були одними з найкращих: 8-ми годинний робочий день, щомісячна заробітна плата від 8 до 15 карбованців, крім того виплачувалось по додаткових 5 карбованців на харчування, а сезонні робітники щоденно отримували із загальної кухні один кілограм хліба, 400 грам м’яса, 50 грам сала та інші продукти. Безкоштовні лікарні та школи були правилом для усіх заводів родини, на їх утримання Терещенки постійно виділяли великі кошти.
Водночас активно займався громадською діяльністю, навіть кілька разів поспіль обирався глухівським міським головою. Під час Кримської війни брав участь у постачанні війська харчами та обмундируванням. Потім перебрався до Москви, але невдовзі повернувся в Україну і до кінця життя – понад чверть століття – мешкав у Києві. Водночас з підприємництвом тут він активно проводив громадську діяльність. А ще Никола Артемійович був відомим знавцем мистецтва і зібрав значну колекцію живопису, твори з якої разом із творами із зібрань його дітей пізніше стали основою колекцій кількох київських художніх музеїв.
Величезне місце в його житті займало благодійництво. Саме завдяки цій діяльності Николи Терещенка, попри усі намагання Радянської влади очорнити, або й викреслити з української історії його ім'я, воно не було забутим. Лише в Києві з його фінансовою допомогою (часом дуже суттєвою), або й повністю його коштом було споруджено Маріїнський дитячий притулок, лікарню для чорноробів, нічліжний притулок по вулиці Басейній (за радянських часів у ньому розташовувався пологовий будинок), Троїцький народний дім (тепер там міститься Київський національний академічний театр оперети), Міський музей старожитностей і мистецтв (тепер – Національний художній музей України), Володимирський собор та низку інших церков, кілька середніх навчальних закладів тощо. При цьому він не лише опікувався громадським будівництвом, але й вельми активно допомагав київським дитячим притулкам, навчальним закладам, лікувальним установам і багатьом іншим структурам та окремим громадянам. А був же ще й рідний йому Глухів, де, до речі, також залишилося кілька матеріальних свідчень його любові до цього міста. Загалом за своє життя на благодійність Никола Терещенко витратив понад 5 млн рублів – суму як на ті часи майже фантастичну.
Коли 1 лютого 1903 року Нікола Артемійович помер, його тіло два дні знаходилося у Володимирському соборі, де вдячні кияни могли проститися з людиною, яка стільки зробила для міста та його мешканців. Труну несли на руках від Володимирського собору до його будинку на Терещенківській, потім — спеціальним вагоном відправили до Глухова, де й поховали у Трьоханастасіївській церкві, збудованій ним же. Нікола Терещенко залишив по собі не тільки більш ніж 30-ти мільйонні статки, але й добру пам'ять та справи, які є взірцем більш ніж достойного і не дарма прожитого життя.
26 жовтня 1819 року народився відомий український громадський діяч, підприємець та меценат
Микола Артемійович Терещенко.
У юності Микола Артемійович Терещенко не мав грошей на належну освіту, а вже за кілька десятиліть був одним з найбагатших бізнесменів Російській імперії. Успіху передувала важка праця та розвиток власного підприємницького таланту.
Заробивши великі статки, Терещенки не скупилися на пожертви. Навпаки – вони стали одними з найбільших українських меценатів на перетині 19–20 століть. Патріарх родини Артемій заповідав синам витрачати не менше ніж 80 відсотків прибутків на користь суспільству. Навіть фамільний герб мав девіз «Прагнення до громадської користі».
Секрет величезної цукрової імперії Терещенків — важка праця та підприємницька хватка Артемія Терещенка і його старшого сина Миколи.
У дорослому віці Микола став правою рукою батька і співтворцем сімейного багатства. Разом із родиною він займався чумакуванням: Терещенки возили у Криму хліб, а звідти постачали на Сумщину сіль та рибу.
Але перший справді великий капітал вони здобули в часи Кримської війні 1853–1856 років. Завдяки хорошій бізнес-репутації і досвіду в чумакуванні (сьогодні ми б назвали це логістикою постачання продовольства на південь) Терещенки отримали велике держзамовлення на забезпечення армії хлібом і дровами. Тоді ж вони почали займатися цукровим бізнесом: 1855 року побудували у Глухові перший завод.
Примножити родинні статки вдалося завдяки аграрній реформі 1861 року. Після скасування кріпацтва та інших суспільних змін багато поміщиків не встигли адаптуватися до нових умов і були змушені продавати або здавати в оренду власні землі за невеликі гроші. Терещенки уміло цим скористалися: купували або орендували маєтності із застарілими цукровими заводами і налагоджували там ефективне виробництво.
Протягом кількох десятиліть сім’я підпорядкувала собі понад десяток цукрових підприємств. 1870 року Микола разом з братом Федором заснували «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом три мільйони рублів. Ця сумма поступово зростала і до 1900 року збільшилася майже втричі.
До кінця століття заводи Терещенків виробляли приблизно 10 відсотків усього цукру Російської імперії. Також родина вкладала гроші в соляні шахти і землеволодіння: у певний момент у їхній власності було понад 160 тисяч гектарів землі.
Доброчинність Терещенків почалася з Глухова — містечка, яке тривалий час було їхнім «родовим гніздом». У 31 рік Микола Терещенко став старшим бургомістром міста і обіймав посаду 9 років, потім ще 14 років служив міським головою. За оцінками вчених, меценат пожертвував на розвиток Глухова близько 1,5 мільйона рублів — це кілька десятків мільйонів доларів у перерахунку на сучасні гроші.
Терещенки побудували в місті ремісниче училище, дві гімназії (чоловічу та жіночу), інститут для вчителів, приміщення для місцевого банку. Також їхнім коштом були побудовані Анастасіївська церква і притулок для сиріт.
У 1879 році Микола разом з братами заснували в місті лікарню святої Єфросинії, на утримання якої зобов’язалися перераховувати два відсотки прибутків щорічно. Родина й далі щедро витрачала гроші на розвиток Глухова навіть після того, як перестала там постійно жити.
У 1870-х роках Микола та частина сім’ї переїхали до Києва, де також стали «стовпами» місцевої громади і великими жертводавцями. Сьогодні в місті залишилося багато будівель та установ, які свого часу не могли б з’явитися без підтримки Терещенків.
Зокрема завдяки Миколі Терещенку з’явилася 5-та чоловіча гімназія (сьогодні в її будівлі розташований Національний транспортний університет) та міське зразкове початкове училище (зараз будівля на Ярославовому Валу належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого). На будівництво гімназії Терещенко витратив орієнтовно мільйон рублів, на підтримку училища – приблизно 450 тисяч (ці витрати він розділив із сином Олександром).
Також Микола Терещенко із сім’єю жертвували значні суми на будівництво приміщень Київського політехнічного інституту і Київського художньо-промислового і наукового музею, в якому сьогодні розташований Національний художній музей України. Окрім підтримки освіти і культурних установ, Терещенки допомагали вирішувати повсякденні проблеми, наприклад, долучилися до побудови притулку на Бессарабці.
Багато членів родини Терещенків мали приватні колекції ,його старша донька Варвара Ханенко разом з чоловіком Богданом вона створила унікальну приватну колекцію, що лягла в основу мистецького музею Ханенків.
На початку 20 століття, після смерти Миколи Артемійовича, Терещенки продовжували бути одною з найбагатших українських сімей.
Однак уже за кілька років для впливового й багатого роду Терещенків не залишилося місця в Україні. З приходом радянської влади у 1919 році Терещенки – багаті бізнесмени, які не подобалися новому режиму, — були змушені емігрувати, залишивши на батьківщині мистецьку спадщину і славу видатних меценатів.
Отож без Миколи Терещенка Київ не був би таким, яким він є сьогодні (попри те, що більшовики зліквідували чимало з подарованої місту спадщини його родини, зокрема вивізши і продавши за кордон сотні картин із зібрання Терещенків - Ханенків).
Следующая публикация
Нет комментариев