Предыдущая публикация
“Гей, пливе кача по Тисині, пливе кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені, мамко ж моя, не лай мені.
Гей, залаєш ми в злу годину, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину, сам не знаю, де погину”.
“Вперше масово ця народна елегія зазвучала 28 січня 2014 року в Києві під час похорону 26-річного журналіста, білоруса Михайла Жизневського, який підтримував Євромайдан. А за місяць вона супроводжувала вже мільйонну процесію по загиблих з Небесної Сотні.
Вперше пісню наприкінці 1930-х років у Воловці на Закарпатті записав молодий музикознавець Дезидерій Задор. Текст містив чотири куплети та подава тільки одну сюжетну лінію – монолог сина. Свій варіант пісні записала Віра Баганич. Співачка почула її 1959 року з уст матері, яка народилася у другий рік Великої війни в Воловці. “Пливе кача по Тисині” у виконанні Баганич 1972 року записали на магнітофонну платівку, що пришвидшило її популяризацію.
Пісню переспівали ансамбль “Ватра”, згодом –Тарас Чубай зі Скрябіним і “Піккардійська терція”.
Сьогодні “Пливе кача” співають англійською, іспанською, угорською, словацькою. Пісня звучить на майдані Незалежности у столиці України на кожну річницю Революції Гідности, з якої почався відлік важкої і кривавої війни проти одвічного російського ворога, що люто прагне знищити українську націю”.
[ Ілюстрація Nadiia Kushnir ]
Следующая публикация
Нет комментариев