Предыдущая публикация
Не журись, дівчино, в тугу не вдавайся,
На свою недолю ти не нарікай;
В серці май надію, з нею сподівайся,
Що на землю прийде той жаданий рай.
Що, втомившись, люди в боротьбі кривавій
Здіймуть очі вгору за пролиту кров,
Кинуть чвари, заздрість і думки лукаві,
В світі запанують правда і любов.
Жінка, що в знесиллі тихою ходою
Рівності і волі мала добувать,
Наче янгол божий, чистою рукою
Серцем чоловіцтва буде керувать!
Годі ж, не журися, кинь свої вагання,
Стань в пригоді людям бідним і сліпим
І на людське лихо, сльози і страждання
Озовись серденьком чулим і живим.
І під стогін вітру, бурі і негоди
В лютій колотнечі завжди пам’ятай,
Що, втомившись, люди забажають згоди
І на землю прийде той жаданий рай.
~~~~~~~~~~~
Навчаючись у Харківському училищі Микола Вороний почав писати перші вірші. У 1893 році він надрукував вірш «Не журись, дівчино»
Следующая публикация
Комментарии 1
Серед дивної нині зими,
Ти знайди, десь далеко у грудях
Свій маленький шматочок весни.
Ти знайди, своє сонце і небо,
Свої зорі і крихту тепла.
Так багато біди та не треба,
Щоб в душі поселилась пітьма!
Ти знайди свої квіти у людях,
Свої перші добра корінці...
Нехай мудрість з тобою прибуде,
Ти даруй з кольорів олівці.
Намалюй неймовірну картину
Там, де світ лиш буяє теплом,
Бо насправді, ти дійсно єдиний,
Хто поділиться нині добром!
Аліна Войтенко