Предыдущая публикация
ПОЕТ ЮРІЙ ПОКАЛЬЧУК.
"Мені не треба майже нічого, тільки віри і певності духу.", - Юрій Покальчук.
24 січня 84 роки тому в Кременці на Тернопільщині народився Юрій Покальчук - відомий український поет, прозаїк, перекладач, сходознавець, журналіст-міжнародник (1941-2008).
""Пако, - кажуть про нього народжені в 1970-1980-х: ті, для кого стало щирим шоком відкриття, після його смерти, скільки йому в дійсності було років. "Покаль", - звали його, з тою самою фамільярно-довірчою інтонацією, народжені в 1950-1960-х, кому він так само був ровесником. А для його справжніх, "Паспортних" ровесників - покоління моїх батьків - він був "Юрко": теж зменшувальне. Хоч і з інших причин - наймолодший у кожному "шістдесятницькому" гроні, вічний юнак, невгамовне живе срібло (декотрі форкали: несерйозний, лепетя! - тільки от саме цього "несерйозного"попросив Василь Стус, із його бездоганним слухом на людей, стати боярином у себе на весіллі, коли треба було виручити в скрутну хвилину, і так воно звідтоді й виходило, впродовж сорока років надалі, мовби це й мало бути розпізнавчою прикметою його присутности в нашому світі - що він завжди виручав, коли треба було: легко, з готовністю, по-дитячому тішачись просто з того, що може допомогти, з того, що ось він такий, тут, поруч, серед нас, - Юрко, Покаль, Пако: беріть, користайте, поки іще тут...). Залишитись ровесником трьом поколінням - само по собі феномен..", - @Оксана Забужко (з есею "Коротка історія рок-н-ролу по-українськи" зі збірки "Планета Полин").
Він знав більше десяти іноземних мов, вільно володів польською, англійською, іспанською, французькою мовами. У колишньому срср він був першим перекладачем творів славетного аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Перекладав твори Хемінгуея, Селінджера, Кортасара, Амаду, Кіплінга та багатьох інших.
Його дитинство і юність пройшли в Луцьку. Своє перше оповідання написав у 15 років. Школу закінчив із золотою медаллю. Хотів вступити до Львівського університету, але сталося інакше. "Я вступав у Львівський університет, але "золотих" медалістів тоді виявилося забагато, і мені запропонували складати іспити на загальних підставах. Глибоко ображений, я відмовився і поїхав додому, хоч Львів мені дуже сподобався. Тоді я вступив (дуже неохоче) до Луцького педінституту і провчився там два роки.", - з інтерв'ю Юрія Покальчука. Продовжив навчання на факультеті східних мов ленінградського державного університету, самостійно вивчивши за підручниками мову хінді, від чого приймальна комісія була в захваті.
У доробку Юрія Покальчука 17 художніх книг, понад 600 публікацій у періодиці. Він був автором сценаріїв і співпостановником телефільмів, виступав зі своїми віршами під акомпанемент свого музичного гурту "Вогні Великого Міста".
У літературі для нього не було заборонених тем. Він писав і філософські нариси, і еротичні романи. Першим читачем його рукописів зазвичай був молодший брат - Олег Покальчук, письменник, соціальний психолог. Він критикував брата і давав корисні поради. "Маю гріх певний. Я його не те щоби змусив, але порадив писати цю еротичні прозу...він написав хороший роман філософський про Сковороду, серйозні твори, які ніхто не хотів друкувати, бо це не комерційна література, а якісь дурниці еротичного характеру, вони йшли, як гарячі пиріжки.", - Олег Покальчук.
"У мене є декілька людей, яким я довіряю. Це моя донька Оксана, Любко Дереш і мій брат Олег. Від них ніколи не буде заздрості і дурної критики, а буде цілком конструктивна порада і правдива критика.", - говорив Юрій Покальчук.
Численні поезії Юрія Покальчука покладено на музику. Він багато подорожував, відвідав майже 40 країн.
А ще понад 20 років він опікувався малолітніми в'язнями Прилуцької колонії, вчив їх читати, малювати, друкував їхні вірші у журналі "Горизонт", написав про них свою книгу "Хулігани". Сам письменник так говорив про це: "Я - донкіхот. Протягом двадцяти років віддавати себе тим дітям у колоніях безкоштовно - навіщо? Навіщо я витрачаю час? Навіщо витрачаю гроші? Може, я божевільний, але я знаю, що покликаний це робити. Це мені - від Бога. Я мушу це робити.".
Пошук.
Проступає твоє обличчя крізь темінь і мряку
Крізь хащі інших облич
Я тебе згадую
Я тебе вгадую
Я тебе вигадую
Я тебе знаю
І я тебе не знаю
Я шукаю тебе в тобі
За завісою сутінків серця
Може світло запалиться
І ти щезнеш
Може день промине
І ми не зустрінемось
Але я шукаю тебе
Хоч і не знаю це ти чи не ти
За завісою темноти
Я шукаю тебе
У натовпі збайдужілому і сухому
У собі самому й у тобі
Чи це справді так
Навіть якщо не так
Я любитиму цей день і цей вечір
Цей час
Цей світ
У якому я шукаю тебе
Серед тисячі інших облич
Може ти неасправді і є
Тільки пошук
Тільки шукання
Але це не важить
Бо я люблю тебе
Я люблю пошук тебе
Я люблю саме шукання тебе
Невіднайдення тебе я теж люблю
Фата моргана
Може це краще
Ніж реальність
Я люблю тебе…
ЮРІЙ ПОКАЛЬЧУК
Лондон 19.11.2005 р.
«Що є дотик людини, яку ти любиш, як не музика, як не акорд, який виникає внаслідок поєднання двох енергій, вольтова дуга, райдуга, якої не бачиш але відчуваєш увесь її спектр, гамма кольорів, що розливається в тобі, захоплюючи все твоє єство, помах крила у леті, бентежний спокій, досягнення споконвіків бажаного, того, що на дні наших днів кличе нас до цільності, яка насправді існує тільки в єднанні двох, тільки в єднанні двох...
Коли цілуєш того, кого любиш, то цілуєш не форму, не тілесну оболонку, гарнішу чи менш привабливу, а те, що уявляється тобі за формою, за рисами обличчя і тіла. Мабуть, це і є душа, і такий поцілунок це дотик душ, де тілесний контакт лише результат поєднання душ.
«Ти любиш не те, що ти бачиш, а те, що уявляєш» — сказано у Платона.
Окружна дорога "Мавристан" Покальчук Юрій Володимирович
Следующая публикация
Нет комментариев