і кожному окремо...
Сину, вже паморозь біла
Стелить рядно до небес.
Перша синичка несміла
Сіла під прапор на хрест.
Сину, сивіє над Львовом —
Знову то сніг, то дощі,
Наче твоїм тихим словом
Б'ютья з вікна до душі.
Сину, ти так любив зиму —
Світлу красу льодову.
Сину, ця туга незрима
Вічна — допоки живу!
Досі тобі, любий сину,
Зранку заварюю чай.
Сину... вже восьма година...
Ти не спішиш на трамвай.
Дзвоник його на дорозі
Тугою серце шкребе.
Знову стою на порозі —
Досі чекаю тебе.
Скоро Різдво. Ти це свято
Завше чекав... в днину ту
Знову чекатимем з татом,
Пустять — прийди на кутю.
Ми ж принесем на могилку
Свічку і два пампушки.
Хоч вітерцем, любий синку,
ЗлЕгка торкнись до щоки.
Доле! Страдальницька доле!
Як же нам з батьком удвох?
Шириться Марсове поле
Кожного дня на кількох.
Перша синичка несміла
Сіла під прапор на хрест.
Синку, вже паморозь біла...
Глянь на свій Львів із небес.
Ірина Голуб
На світлині — Марсове поле у древньому Львові — місце спочинку полеглих Воїнів.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев