Предыдущая публикация
3 січня виповнюється 129 років від дня народження Бориса Лятошинського - видатного українського композитора, диригента, піаніста, педагога, одного з основоположників модернізму в українській класичній музиці, Шевченківського лавреата (1895-1968).
"Борис Лятошинський - один з найважливіших композиторів двадцятого століття. Його симфонії не поступаються Шостаковичу, чи гордості Фінляндії Сибеліусу. Проте, Сибеліус і Шостакович відомі у всьому світі, а Лятошинського мало-хто знає. Чому так? Тому, що його твори мало виконують. Його симфонії потрібно зіграти по-справжньому. У нього ж така вагнерівська оркестровка, що навіть наш колонний зал філармонії буде малим. Його музика повинна бути виконана у Лондонській або Берлінській філармонії і там же записана. Тоді це прозвучить.", - сказав про свого учителя видатний український композитор сучасності Валентин Сильвестров.
Народився майбутній композитор у 1895 р. у Житомирі. Його батько був викладачем історії та науковцем, а мама добре грала на фортепіано. Вони були музично обдарованими і вважали, що діти повинні навчатись музиці. Уже в 14 років Борис написав кілька музичних творів, які мали успіх у Житомирі.
В дитинстві він навчився грати на фортепіано, а підлітком почав вчитися грі на скрипці. У 1910 р. написав мазурку, вальс, невеликі п’єси для фортепіано, а пізніше фортепіанний квартет. У 1913 р. закінчив Житомирську чоловічу гімназію.
Борис Лятошинський навчався одночасно на юридичному факультеті Київського університету і в Київській консерваторії під керівництвом Р. Глієра, де з 1920 р. почав викладати.
Композитор поєднував викладацьку діяльність з творчою.
Важко назвати такий жанр вокальної чи інструментальної музики, у якому б не працював композитор. Він створив дві опери, чотири симфонії, низку симфонічних творів різних жанрів (увертюри, сюїти, балади, поеми), кантати, хори а капела, обробки народних пісень, писав твори для фортепіано, музику до театральних постановок ("Ромео і Джульєтта" В. Шекспіра, "У пущі" Лесі Українки) та кінофільмів ("Іван", "Тарас Шевченко", "Григорій Сковорода", "Іван Франко", "Кармелюк" та інших).
Крім того, Борис Лятошинський був відомий як прекрасний піаніст і диригент.
Відкриваючи перед українською культурою сучасний європейський простір, він отримав тавро "представника буржуазно-індивідуалістичного урбанізму". Борис Лятошинський зазнав нищівної критики радянської цензури та звинувачень у "формалізмі" симфоній, які згодом оцінив світ.
В 1951 р. вперше прозвучала Третя симфонія Бориса Лятошинського, після чого йому влаштували судилище, на якому назвали його творчість антинародною. Радянська цензура його не зламала. Третю симфонію реабілітував відомий диригент Є. Мравинський, який коротко коментував "я обрав її для виконання, і цим усе сказано".
У 1995 р. диск із симфоніями Бориса Лятошинського був виданий у США і визнаний кращим записом року.
Шевченківську премію за оперу "Золотий обруч" (за повістю Івана Франка "Захар Беркут") композитору присудили посмертно.
Борис Лятошинський виховав плеяду композиторів, серед яких Ігор Шамо, Валентин Сильвестров, Леся Дичко, Іван Карабиць, Євген Станкович.
БОРИС ЛЯТОШИНСЬКИЙ.
Лятошинський Борис Миколайович — видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, музично-громадський діяч 20 ст., народний артист України, лауреат державної премії України імені Шевченка (1971).
Народився 3 січня 1895 року в Житомирі, в родині професора гімназії. Навчався у житомирській гімназії, яку закінчив 1913 року. Грі на фортепіано його вчила мати. Вже у гімназійні роки Лятошинський написав перші твори - салонні пєси для фортепіано і фортепіанний квартет, які були виконані у Житомирі. 1913 р. Б.Лятошинський вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира й, готуючись до вступу в консерваторію, почав брати приватні уроки музики у відомого композитора Р.Глієра. З 1914 по 1919 Лятошинський навчався у Глієра в Київській консерваторії (клас композиції).1917 року Лятошинський вперше виступив, як диригент (виконав другу частину власної першої симфонії). По закінченні навчання Лятошинського залишено в консерваторії викладачем музично-теоретичних дисциплін. За роки роботи він також прославився, як обдарований піаніст й талановитий диригент. У 20-ті роки композитор активно займався творчою і музично-громадською роботою, з 1922 по 1925 рік очолював Асоціацію сучасної музики. З 1935 року Лятошинський став професор Київської (1935-1938), а у 1941-1944 роках Московської консерваторій. В роки війни, з 1941 по 1944, Лятошинський працював в евакуції, у Саратові (Росія), де викладацьку роботу в консерваторії поєднував з працею на радіостанції імені Т.Шевченка. Б.Лятошинський був одним із засновників, першим Головою та довголітнім членом правління Спілки композиторів України. У Б.Лятошинського навчалися майбутні музикознавець Ігор Белза, композитори Леонід Грабовський, Леся Дичко, Іван Карабиць, Кара Караєв, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Ігор Шамо та інші.
У творчому доробку композитора — дві опери, п'ять симфоній, оркестрові сюїти, увертюри, численні камерно-інструментальні твори, музика до драматичних вистав та кінофільмів, сонати, хорові твори, обробки народних пісень. Крім того, Лятошинський займався інструментуванням творів інших композиторів. Разом з Л.Ревуцьким він зробив інструментовку опери Лисенка “Тарас Бульба”, опери “Шахсенем” та скрипкового концерту Р.Глієра.
Помер Б.Лятошинський раптово, 15 квітня 1968 року в Києві. Ім'я Бориса Лятошинського носить музична школа в Житомирі (в школі відкрито кімнату-музей Б. Лятошинського), вулиці в Житомирі, Києві та Луцьку.
Следующая публикация
Нет комментариев