Предыдущая публикация
Надії, мрії, сподівання...
Поразки, втрати і любов...
Стихійні вуличні повстання
І гомін вітру знову й знов.
І ці злиденні душогуби,
Щоденні вибухи в плечі...
І це тепло, що йде від груби,
Кує удосвіта мечі.
Здіймає хмару диму й пилу
Шахедна ніч, ракетний стрес.
Як не порвать нервову жилу
І пам'ятать, що Він воскрес.
Що це життя тут - тимчасове.
Що в цьому є найвища суть.
Зимове небо кольорове,
На ньому яблуні цвітуть.
На ньому ті, хто впав від кулі.
Там ціле військо, ціла рать.
Там всі армади затонулі,
Там найсвятіша благодать.
Звідти ніхто не повернувся...
Уява наша - дивний світ.
До зірки місяць пригорнувся,
Продовжив в космосі політ.
Життя триває навіть в шоці,
Навіть коли його нема...
Сльоза завмерла прямо в оці,
Вона замерзла, бо зима.
Нерв тріснув прямо під бровою.
М'яз рвався й кров текла, текла.
Але вже віяло весною
І перша квіточка цвіла.
І знову вибух сили й росту.
І землю ріжуть лемеші.
Злітає пташечка з погосту,
Стає так легко на душі...
Галина Потопляк.
2.1. 2025.
Следующая публикация
Нет комментариев