Предыдущая публикация
КУБАНЬ -- ЦЕ УКРАЇНА!
«...Мачуха-доля відірвала наших дідів-запорожців від лона і закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матірного догляду… Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам’ять про Україну і любов до матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері (голоси з місць: «Не діждали б, не діждали б!») . Так, не діждали б цього ніколи! Хоч царі понівечили наші душі, та не вбили. І ми, діти, руки на матір не підняли б… Та минула лиха година… прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорить уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів. Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки централісти всяких проб, ні авантюрники всяких марок, ні спасителі вітчизни від волі… Не звернуть, бо нам із ними не по дорозі!», – з промови Миколи Рябовола, виголошеної 24 вересня 1917-го року на засіданні Кубанської Військової Ради.
29 грудня 1883 року у станиці Дінська на Кубані народився Микола Степанович Рябовіл – Голова Кубанської Законодавчої Ради, Голова Кубанської Військової Ради, поборник ідеї соборности українських земель та єдности Кубані з Україною, один з найпопулярніших діячів Кубані, якого місцеві мешканці боготворили.
У вересні 1917-го Микола Рябовіл обраний Головою Кубанської Військової Ради. Під його проводом Рада проголосила Кубань республікою під назвою «Кубанський Край» та затвердила першу Конституцію – «Тимчасові положення про вищі органи влади в Кубанському Краю». Вищим законодавчим органом стала Кубанська Законодавча Рада, Головою якої в листопаді 1917 обрано Миколу Рябовола. Виконавчою владою став Кубанський крайовий уряд і військовий отаман, який мав президентські повноваження та право вето на ухвалені закони. 28 січня 1918-го (через 6 днів після проголошення 4-го Універсалу УНР) Кубанська Законодавча Рада під проводом Рябовола проголосила Кубанську Народну Республіку, а за кілька днів на приватній нараді членів Законодавчої Ради ухвалено рішення про приєднання Кубані на федеративних засадах до України.
В той період на Кубань розпочався більшовицький наступ і 28 лютого керівництво Кубанської Народної Республіки залишило Катеринодар. Опинившись в скрутних обставинах, українські провідники Кубані змушені були піти на домовленості та об’єднання з Добровольчою армією Лавра Корнілова та взяти участь в спільному поході проти більшовиків. Після загибелі Корнілова (31.03.1918) командування перейшло до московського шовініста Антона Денікіна й між кубанськими українцями та московитським генералітетом почало наростати гостре протистояння. За рішенням Кубанської Законодавчої Ради Рябовіл очолив делегацію, яка 28 травня прибула до Києва для переговорів з гетьманом Павлом Скоропадським про налагодження міждержавних стосунків, майбутній статус Кубані в Українській Державі й спільну боротьбу з більшовиками. У червні з України на Дон вислано зброю та амуніцію, проте усе привласнила Добровольча армія, а висадку на Кубані української дивізії під командуванням генерал-хорунжого Олександра Натіїва (уродженець Кавказу) денікінці не допустили.
В складних умовах московсько-денікінського терору й свавілля Микола Рябовіл, з метою об’єднання самостійницьких потуг Кавказу та протидії шовіністичним московським силам, виступив співініціатором проведення конференції козацтва Кубані, Дону та Тереку в Ростові-на-Дону зі створення Південноросійського Союзу.
В день від’їзду на конференцію в колі друзів Микола Рябовіл промовив: «А все ж я певен, що мене «добровольці» вб’ють, чи тепер, чи в четвер, а таки вб’ють, розбишаки… Мסⴀкαлἰ вміють свого добиватись…».
26-го червня 1919 року на конференції Рябовіл казав про необхідність об'єднання на демократичних засадах державних утворень України, Кубані, Дону, Терека, Грузії для боротьби з більшовиками. Він різко критикував ідеологію та політику Добровольчої армії.
В ніч з 26 на 27 червня 1919-го в Ростові-на-Дону Микола Рябовіл був вбитий пострілами впритул трьома білогвардійськими офіцерами біля готелю, в якому він поселився.
Ось як описує це вбивство генерал-лейтенант Кубанської Народної Республіки Віктор Леонідович Покровський:
«Біля готелю «Палас-Отель», де жив Рябовіл, стояв автомобіль із заведеним мотором. В приміщенні готелю, під номером Миколи Степановича Рябовола, у напівтемряві товклися три постаті у військовому одязі, на очі були насунуті кашкети та піднято коміри. Коли Микола Рябовіл увійшов до готелю, то пролунали смертельні постріли – троє військових, зробивши злочинну справу, вибігли на вулицю, заскочили до автомобіля з завчасно погашеними фарами та зникли...».
Вбивць Голови Законодавчої Ради Кубані Миколи Рябовола не знайшли. Та й хто б наважився кинути виклик денікінській контррозвідці, що люттю не поступалася більшовицькій ЧК.
Дуже швидко розчаровані кубанці залишили лави Добровольчої армії, яка виявилася для українства та козацтва такою ж імперіалістичною, як і «коммунистические пролетарские интернационалисты».
Антон Денікін і надалі провадив терор проти української Кубані, через що, швидко втратив підтримку козацтва, і незабаром утік світ за очі. Через кілька років, перебуваючи в еміграції, він висловив підтримку комуністичному режиму, з яким, буцімто, бився років за двадцять до того. Денікін знехтував визвольну боротьбу всіх, хто повстав проти комуністичних людожерів, і підтримав Сталіна. «Ватник» завжди залишається «ватником»! Винятків не існує! Ніколи і ніде!
Тому жодному з поневолених Москвою народів не варто розраховувати на підтримку «не таких русских». Біле московство не краще за червоне, «бориси», «нємцови», «навальниє» нічим не ліпші за йосіфа сталіна чи владіміра путіна. Це головний урок трагічної долі Миколи Рябовола. Пам’ятаємо про це!
«Плач, Кубане, краю рідний!
Лежить мертвий син твій бідний.
Нема слів, щоб все сказати,
наша люба, рідна мати.
Хіба ж ти, Кубане мила,
таке горе заслужила?
Ще й в таку страшну годину –
в боротьбі за Україну?
Пішла туга долинами,
течуть сльози все річками,
Край все плаче та ридає,
що Миколи вже немає.
Спи ж, ти, любий наш Миколо,
не забудем ввік ніколи,
що зробив ти для народу,
що помер ти за свободу.
За що доля та карає
так тебе, наш любий краю?
Нащо ворог наш запеклий
з того раю робить пекло,
що не можна проживати?
Щодня кат грозить вбивати.
Нащо ж, любий ти наш краю,
нас доводиш до відчаю?
Над твоєю тут труною
клянемось ми над тобою:
всі свій рідний край кохати,
будем з тебе приклад брати,
як ту волю боронити,
для тієї волі жити,
як ту волю здобувати,
як за волю ту вмирати.
Хай земля вже пером буде –
не забудуть тебе люди!
Будуть тебе пам'ятати
на Кубані в кожній хаті.
Спи ж ти, брате, любий друже,
увесь край сумує дуже,
густі сльози проливає
та й до гроба припадає...», народна пісня, поширина серед кубанських козаків у 20-30-х роках XX-го століття.
КУБАНЬ – ЦЕ УКРАЇНА!
На світлинах:
– Микола Рябовіл – Голова Української Кубанської Законодавчої Ради, Голова Кубанської Військової Ради, прихильник Соборності українських земель;
– Микола Рябовіл, вбитий агентами контррозвідки мסⴀkסвumⴀькסї Добровольчої армії генерала Денікіна в готелі «Палас-Отель», що в Ростові над Доном під час федералістської конференції у 1919 році.
Следующая публикация
Нет комментариев