Предыдущая публикация
Як святкували Різдво в домі Лесі Українки?
Спогад її сестри Ізидори Косач-Борисової.
"У нашій рідній хаті завжди дотримувалися українських традицій зі святкуванням Різдва Христового. Леся і всі ми любили наші звичаї, тільки Лесі рідко траплялося саме на Різдво бути дома (в Колодяжному чи в Києві), де на свята щороку збиралася наша родина, бо на зиму Леся змушена була хворобою виїжджати десь у теплі країни. Та перебуваючи на чужині, вона думкою линула до рідного краю з його прадавніми звичаями."
І досі зберігся Лесин лист до мами з Кавказу, в якому пише Леся, як їй сумно, що ані колядок, ані щедрівок вона не почула там, і Свят-вечір не мав там тієї, такої милої нам усім урочистості.
"На Волині (Колодяжне) до нас приходили і колядувати, й щедрувати, а також на Новий рік діти ще й посівали зерном. Колядували й дорослі, а то й молодь, ну і дітвора. Деякі гуртки з вертепом приходили. […]
А тоді поводир поздоровляв нас з святами, бажав здоров’я і всякого гаразду, а ми обдаровували їх ласощами (горіхами, медівничками, яблуками, цукерками) й також здоровили колядників з святами та дякували, що до нас завітали. […]
У Києві вже й ми ходили колядувати (сестри мої, брат і я) з гуртом (душ 15–16) інтеліґентної молоді-студентів та інших до знайомих українських родин. Нас гостили і давали гроші, бо ми збирали на якусь благородну ціль, наприклад, пам’ятаю, що на Різдво 1907 р. ми колядували на придбання книжок до бібліотеки київської «Просвіти»
З колядок співали найбільше «Добрий вечір тобі, Пане господарю», звичайно, «Нова радість стала». Пам’ятаю, одного разу зважили ми спочатку обійти всі знатні родини: Старицьких, Шульгиних, Чикаленків, Житецьких, Антоновичів та інших, а на закінчення прийшли до Лисенків. [...]
У місті Гадячі, на Полтавщині, дуже довго зберігались стародавні колядки. Я з мамою й моєю малою тоді дочкою прожила зиму 1916–1917 рр. у мами в Гадячі, бо мій чоловік тоді був у німецькому полоні. Тоді нам було дуже приємно, як почали до нас іти колядники, та таких гарних стародавніх колядок нам співали, що я ще не чула раніш, а мама (Олена Пчілка) втішалася, згадуючи, що так ще й тоді колядували на Полтавщині, коли вона була малою. Мама в Гадячі народилася.
У Свят-вечір на вечері у нас варилися традиційні страви: пісний борщ з грибками та рибою, пиріжки печені з капустою, з рисом і рибою. Вареників у нас не було звичаю цього вечора варити, то вже звичай цей я пізнала пізніше на Поділлі, коли з чоловіком своїм проводила там Різдво (мій чоловік з Вінниччини). Також обов’язково варили кутю й узвар з різної сушені. Кутю варили з пшениці, а не з ячменю, як то де в кого варять. До куті давали розтертого маку з медом. Кутю хрещеники носили до хресних батьків, наприклад, до нас син Миколи Лисенка Остап приносив кутю нашій мамі, що була йому хресна мама, а наш Микола (брат мій) носив до Лисенка, бо був хрещеником Миколи Лисенка. Теж приємний звичай! Прийде дитина, подасть маленький полив’яний горщичок куті, а його хресний батько чи мати обдаровують чимось. Оце декілька слів про те, які в нас були різдвяні звичаї."
Следующая публикация
Нет комментариев