Тут проза німа.
Ілюзія мудрих молитвою зветься.
Сніги і сніги...Ними Діва сама -
У ці вифлиєми з дитям, що під серцем...
В бесагах пожитки - бо йде ж до різдва.
Так-так, поки що із найменшої з літер
Погоні не чути.Отак ось бува?
Лиш вітер навколо.Замети і вітер...
В глибоких снігах пропадають сліди.
Навколо світи в негосподній подобі...
Невидко звізди, ...І мовчить проводир,
Що ледь не замерзне у неї в утробі...
І навіть позаду не видко слідів,
Маленький у лоні затупав ногами.
А світом іде найвідважніша з дів...
Світи ту ходу замітають снігами.
У втомі з утом просто збилася з ніг,
І де ж та пора, що Різдвом наречеться?
В заметах видніє крізь ніч оборіг
На вигляд як обрис жіночого серця...
І в Бога не буде різдвяніших саг,
Жінки тут родили по вирвах і схронах.
Виймає пожитки з холодних бесаг
Сповити любов'ю рожденного з лона...
Упала звізда там, де були сліди...
Отут Вифлиєм, мій Синочку, де є ми.
Доносять вітри перший звук коляди...
Колись ти воскреснеш.А зараз - жиємо...
Ще так не було, щоб Різдво як війна,
Чатують ловці на заметених тропах ...
А Бог, він земним помагає синам,
Відхукує душі в холодних окопах... Богдан Томенчук( ілюстрація Олег Лобурак)
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев