Предыдущая публикация
ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ:
"ПОДАРУЮ ВАМ СПРАВЖНЬОГО ШЕВЧЕНКА"...
Іван Кавалерідзе (1887–1978) – скульптор та режисер, автор найперших повнофігурних пам’ятників Тарасу Шевченку та більшовистському політичному діячу Артему (один із перших конструктивістських монументів Європи), режисер кількох історичних авангардних стрічок, а після соцреалістичного повороту в радянському мистецтві – піонер кіноопер.
Радянські критики ставили Кавалерідзе, автора девяти повнометражних фільмів, в один ряд із фігурами Довженка, Пудовкіна та Ейзенштейна. Уітм місце місце Івана Кавалерідзе в українській культурі досі лишається радше аутсайдерським.
Народився в Талаївці на Полтавщині в україно-грузинській родині. Навчається у Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв, а в 1910–1911 роках іде до Парижу студіювати у приватній студії Наума Аронсона.
Після повернення бере участь у конкурсі на найкращий проект пам’ятника княгині Ользі в Києві та проходить коротку службу в російській армії. В 1918 році повертається в Україну, де працює художнім керівником Роменського робітничо-селянського театру та відкриває для українського кіно талант каменяра та актора-аматора Степана Шкурата.
Після знайомства з Олександром Довженко та заступником голови ВУФКУ Зіновієм Сідерським приходить працювати в кіно. Найбільшою ж загадкою фільмографії Кавалерідзе стає його втрачений кінематографічний дебют «Злива» (1929), натхненний конструктивізмом, творчістю театру «Березіль» та поезією Тараса Шевченка.
Фільм отримує дуже різкі та полярні відгуки преси, тож в наступних роботах Кавалерідзе пробує поступово відходити від своїх авангардних амбіцій, утім і епічний «Перекоп» (1930) і монтажні «Штурмові ночі» (1931), і одна з перших українських звукових стрічок «Коліївщина» (1933) все ще тяжіють до конструктивістської естетики та не знаходять достатньо підтримки серед кінокритиків. Нарешті поворотним для всього радянського кіно стає фільм Кавалерідзе «Прометей» (1936), до дискусії навколо якого статтею «За просте і зрозуміле кіномистецтво» долучається навіть голова радянської кінематографії Боріс Шумяцкій, а розгром фільму руками партійної критики знаменує остаточне становлення соцреалістичного методу в кіно.
В подальшому Кавалерідзе переводять знімати безконфліктні музичні кіноопери такі як «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937). Прямо під час знімань фільму «Олекса Довбуш» (1941) Кавалерідзе опиняється в німецькій окупацій, де пробує тичасово співпрацювати з новою владою. Після цього повернутися в радянське мистецтво йому вдається лише в добу «відлиги», коли Кавалерідзе в старомодній на той час манері знімає два своїх останні фільми «Григорій Сковорода» (1959) і «Повія» (1961) та епізодично повертається до скульптурної діяльності.
Следующая публикация
Нет комментариев