Предыдущая публикация
1 грудня виповнюється 86 років Вірі Бариновій-Кулебі - видатній українській художниці, чиї твори виставлялися на аукціонах "Сотбіс" і "Крістіс", педагогині, кавалеру ордена княгині Ольги ІІІ ступеня.
"Мій ідеал - це Катерина Білокур. Вона як та рослина, що йшла вгору пробиваючись крізь бур’яни. Білокур не проходила ніяких шкіл, але бачила і відчувала красу кожної квітки, красу рідної землі. Хочу весняного простору, щоб радісним кольором намалювати вивершені звуки життя. Воно неосяжне, таким його Бог створив і дав мені щастя жити і творити на цьому світі.", - так бачить свою творчість Віра Баринова-Кулеба.
Народилася майбутня художниця на Полтавщині в селянській родині: "Я з селян - нас було загнано в рабство. Я це одразу відчувала і по своїх батьках - бо вони не мали ні паспорта, нічого не мали й не знали, тільки була величезна любов до землі.". Малювала змалечку. "Подивіться на цей листочок, на цю гілочку, цю пташку, - казала мама, - що вони вам нагадують?". Моєю першою майстернею було малювання крейдою на коминах печі у селі.", - згадувала в одному з інтерв'ю художниця.
Закінчила Харківське художнє училище і Київський художній інститут. Працює в галузі станкового живопису.
"Як на мене - кожна людина в душі художник. Немає жодної дитини, яка б не сприймала душею красу світу. Віками жінка намагається дати красу своїй дитині, своїй оселі. Вона як може прикрашає свою хату, свою садибу. Це теж мистецтво.", - каже художниця.
Вона виробила самобутню манеру мистецького самовираження, яскраво позначену культурно-психологічними рисами української ментальності - пишуть про творчість Віри Баринової-Кулеби мистецтвознавці. Її роботам притаманна іконописна образність. Наскрізною темою її творчості є селянське буття в різноманітних його виявленнях, твори пройняті ідеєю незнищенної генетичної пам'яті народу.
Роботи художниці були представлені на виставках у багатьох країнах світу на різних континенктах і займають вагоме місце в музейних і приватних колекціях.
"Ніколи з людини душу не вирвеш. Нехай мене всю розірвуть, але ж не душу мою українську. І так весь наш народ. Це ніякими бомбами, ніякими літаками не знищиш.", - ВіраБаринова-Кулеба.
Творчу династію продовжує донька художниці Олена Баринова.
Многая літа!
МИСТКИНЯ ВІРА БАРИНОВА -КУЛЕБА.
Якби мені потрібно було охарактеризувати живопис Віри Баринової-Кулеби одним епітетом, я б сказала – «поетичний». За плавність ліній, образність, сюжетність, делікатність та пронизливу щирість. Щось споріднює картини полтавчанки з українським поетичним кіно 1960-х. Напевно, у час його розквіту студентка Київського художнього інституту (1938 року народження) вірила, що можна творити вільно. Але, швидше за все, життя це відкоригувало.
“Українське поетичне кіно” як продукт колективної творчості не витримало випробування ідеологією, а художниці Вірі Бариновій-Кулебі, як творчій індивідуалістці, треба було знаходити з нею компроміс. "Представниця соціалістичного реалізму", - досить часто бачу підпис під роботами мисткині в Інтернеті.
Дівчинка, яка виросла у повоєнному українському селі, звідки й виїхати не могла без дозволу голови колгоспу, навряд чи могла брехати. Тому для своїх сюжетів художниця обирала нейтральні теми, віддаючи перевагу натюрмортам.
І лише наприкінці 1980-х вже визнана майстриня живопису змогла виплеснути на полотна свій прихований біль і любов до рідної землі та культури предків. Напевно, вона щаслива від того, що її студенти вільні від ідеологічних пут. “Навчитися малювати легко, в академічному класі чи у природи, – впевнена Віра Баринова-Кулеба, – але навчитися творити – неможливо”.
Следующая публикация
Нет комментариев