28 листопада день пам'яті Миколи Бідняка - українського художника зі світовим ім'ям, живописця, графіка, іконописця (1930-2000).

Він народився в Торонто в родині емігрантів - українця Петра і фінки Саарі. Тато привіз сина на Батьківщину до свого брата в буковинське село Ленківці. Доля приготувала для нього багато випробувань.
У 1940 р., родина переїхала на Захід, вирвавшись з радянського раю, але багатьом членам родини не вдалося уникнути Сибіру. Вони жили в американській зоні Німеччини, 15-річний Микола працював на полі, коли стався вибух міни. Він утратив обидві руки і ліве око. У 1950-му Біднякові вдалося повернувся до Канади. Здобув фахову освіту в Інституті технології й мистецтва в Калгарі., коледж мистецтв у Торонто.
Він малював, тримаючи пензлик вустами, працював по 16-18 годин на день. Микола Бідняк створив понад 3,5 тисячі робіт. Його життя стало прикладом для інших, свідченням того, що талант, даний Богом, можна розвинути силою волі й духу, самовідданою працею, натхненням в будь-якій ситуації, навіть вкрай тяжкій.
Дружина митця Марія згадувала, як вони відвідали Канів. "От де мені хотілося б жити - то таки в Каневі!.." - сказав тоді Микола Бідняк. Він укляк перед могилою Кобзаря і раптом розридався і сказав: "Тепер я знаю, як буду малювати!".
"В історії світового мистецтва є зразки такого фанатичного служіння йому і такого перетворення в цьому служінні, які вочевидь виходять за межі фізичних можливостей людських. Але є ще можливості духовні, а вони інколи “стають на прю” зі станом фізичним - і перемагають. Доля українського живописця і графіка Миколи Петровича Бідняка може тут бути одним з найяскравіших прикладів. Юнаком він став жертвою вибуху – в 1945 році втратив кисті рук. Така жахлива біда робить людину безпомічною і може зламати її назавжди, особливо якщо трапляється в ранньому віці. Але буває, що енергія молодості, ідеалізм, талант і віра у високе призначення людини (та розуміння і допомога ближніх) роблять чудеса.", - Іван Дзюба.