Предыдущая публикация
5 листопада виповнюється 86 років від дня народження Стефанії Шабатури - художниці-килимарки, учасниці Української Гельсінської групи, багаторічної політичної ув’язненої в срср.
Народилася Стефанія Михайлівна Шабатура 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золотому Тернопільської області. Мати Стефанії — відома народна художниця Ганна Шабатура, батько загинув на війні. Мисткиня закінчила Львівське художнє училище (1961) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1967). Працювала художницею в текстильній промисловості: проектувала і ткала гобелени. Крім того, брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ) — розповсюджувала самвидав. У 1970 році разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист історика, дисидента Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді. Була членом Української Гельсінської групи та співавторкою листів і звернень до міжнародних і радянських організацій.
Стефанія Шабатура брала участь у роботі Клубу творчої молоді „Пролісок“ (КТМ), розповсюджувала самвидав. 1970 Вона разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист В.МОРОЗА і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Заарештована під час погрому української інтеліґенції 12 січня 72 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок В.СТУСА „Веселий цвинтар“, М.Холодного „Крик з могили“, статті В.МОРОЗА „Серед снігів“. 12-13 липня 1972 засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання.
Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну Мордовії. Стефанія Шабатура брала дуже активну участь в акціях протесту, голодівках, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Їй забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували голодівки протесту. Лише 1974 представник Львівського КДБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.
У кінці 1975 пані Стефанію возили до Львова на "перевиховання". 10 грудня, у День прав людини, вона, як і в попередні роки, оголосила голодівку протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори представника Львівського КДБ, жінка її не припинила. Тоді їй пообіцяли, що вона "ще пошкодує" про це.
Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Стефанії оголосили акт про спалення 150 її малюнків, відібраних перед від’їздом, — як „абстрактних" і де зображено табір. На знак протесту вона в лютому 1976 відмовилася від роботи. Її спочатку посадили до карцеру, а в квітні — на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: "Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли". Вона оголосила голодівку, яку тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власности (тоді ж були обголошені акти про знищення вишивок Н.СВІТЛИЧНОЇ, віршів І.КАЛИНЕЦЬ та В.СТУСА).
1976 Стефанії Шабатурі надали побачення з матір’ю на одну добу. Воно прослуховувалося. Коли ж розмови не стало чути, сам начальник Мордовського КДБ полковник Дротенко вламався в кімнату побачень і в сутичці відібрав ручку й папір з написаним текстом розмови. Дротенко доводив матері, що її донька невиправна, що таких, як вона, слід розстрілювати. Переконував, що її праць не знищували — лишень ті, на яких зображені в’язні та де були „абстрактні замальовки табору“. Дротенко кинув декілька екслібрисів на долівку і розтоптав їх, кричав, що вони призначені для ув’язнених державних злочинців, а екслібрисів письменникам, художникам, дітям — таких не було.
Після такого побачення Стефанія знову протестувала проти знищення її робіт відмовою від рабської табірної праці. Її знову покарали карцером і ПКТ.
На етап Стефанію Шабатуру взяли з одиночної камери в Явасі на Різдво 1977. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл.. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформленння наочної агітації).
У лютому 1979 група політв’язнів і засланців, у т.ч. пані Шабатура, підтримала Українську Гельсінкську Групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що „не стала на шлях виправлення“, їй, після закінчення заслання, веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там під адміністративний нагляд. 2 грудня 79 вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати — вдова учасника війни. Стефанія категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.
Наприкінці 1980-х рр. була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ. Саме Стефанія Шабатура стала однією з трьох депутатів Львівської міськради першого демократичного скликання, які 3 квітня 1990 року підняли український прапор над львівською Ратушею.
У 2006 році указом президента України Віктора Ющенка була нагороджена орденом "За мужність" першого ступеня.
Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові, похована 19 грудня на полі 67 Личаківського цвинтаря.
Следующая публикация
Нет комментариев