"За життя його називали Сонцепоклонником та Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти та дітей. У своїх творах оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу, за що його було визнано українським імпресіоністом та майстром психологічної прози.", - @Бібліотека імені М.Коцюбинського, Чернігів.
Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі не лише в Україні, а й за кордоном.
Він знав дев'ять мов – українську, російську, польську, французьку, італійську, румунську, татарську, турецьку і ромську. Твори Михайла Коцюбинського екранізовані. За мотивами його повістей, оповідань створені роботи, які увійшли до класичної скарбниці українського мистецтва. Найславетніша екранізація - "Тіні забутих предків" режисера Сергія Параджанова.
Народився Михайло Коцюбинський у Вінниці в родині урядника.
Дитинство і юність майбутнього письменника проходили на Поділлі, в селах і містечках, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Після навчання в Шаргороді мав намір навчатися в Кам’янець-Подільському університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини. Він продовжував навчатись самотужки. У 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працював репетитором.
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, але швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стала художня проза.
У 1897 р. переїхав до Чернігова, де зустрів свою майбутню дружину Віру Устимівну, яка стала його вірним другом і помічницею. Вона була засновницею першої української школи в Чернігові. У подружжя народилося четверо дітей.
Друкуватися Михайло Коцюбинський почав з 1890 р.
Творчість його була предметом суперечок літературних критиків. Деякі дослідники про модернізм Михайла Коцюбинського говорили обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі..
Коцюбинський не раз підкреслював: настав час покінчити з обмеженістю і провінційної тематикою української літератури, традиційним описом сільського побуту, українському письменнику необхідно взятися за теми філософські, соціальні, психологічні, історичні.
Останній цвіт яблуні.
25 квітня 1913 р. помер 48-річний Михайло Коцюбинський, нащадок боярського роду, український письменник («Fata morgana», «Тіні забутих предків»). Один із найкращих новелістів світу. Знав 11 мов (включаючи кримськотатарську, мову ромів). «Жити хочу, жити!» - пролунали з вуст Михайла Коцюбинського останні слова. Було то 25 квітня 1913 р. у Страсну п'ятницю.
«Цвітуть яблуні. Сонце вже стало і золотить повітря. Так тепло, так радісно. Птахи щебечуть під блакитним небом.» «Годинник у столовій пробив другу. Голосно, різко. Сі два дзвінки впали мені на голову, як грім із неба, як ніж гільйотини. Вони мене мало не забили.»
На календарі 25 квітня 1913 р., Страсна п’ятниця. Погляд письменника зупинився на обличчі дружини: Віра Устинівна, як він їй раніше писав «Вєра – життя нова ера, моя дівчинка».
Вдивляється в постать Ірини. Колись вони з Вірою сміялися: «народи синочка, потім буде дочка, знову дочка і син – ти не один», із чотирьох дітей тільки Ірина поряд. Не знав тоді маестро, що одній Ірині удасться вмерти власною смертю, що буде Ірина директором батькового музею в Чернігові. А 20-річна вагітна Оксана помре в Петербурзі від голоду; Юрка та Романа розстріляють більшовики у 1937-му за звинуваченням у антирадянській діяльності.
Михайло Михайлович напружив зір. Чи немає тут Олександри? Два місяці її не бачив, стужився… Ні, Віра не пустила… Його солодкий гріх: десять років рвав душу між обов’язком і жаданням, писав листі – Вірі українською, Саші російською…
О 14:25 перевтомлене серце відмовилося працювати, інфаркт стиснув обпік судомою легені, змучене довгою хворобою тіло виштовхнуло останні слова: «Жити хочу, жити!».
Не стало Михайла Коцюбинського одного з найкращих новелістів світу. Михайло Коцюбинський прожив 48 років. Створив 44 новели й повісті: «Тіні забутих предків», неперевершений етюд «Цвіт яблуні».
Його поховали на четвертий день на Болдиній горі в Чернігові, на цвинтарі Троїцького монастиря. І хоч дружина заборонила приймати квіти від Олександри Аплаксіної, та в головах покійного поклали саме її вінок – сплетений із цвіту яблуні.
«Цвіт яблуні» – вистражданий життям етюд Коцюбинського.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев