Предыдущая публикация
"Батьки" і діти...
Філософ Руссо одного за іншим здав до притулку п'ятьох дітей. Його співмешканка дітей народжувала, а потім їх відносили до притулку. Руссо писав, що хоче, щоб діти стали селянами. Здорова праця на свіжому повітрі, проста їжа, гармонія з природою… Швидше за все, малюки просто померли у притулку – умови у 18 столітті були жахливими.
Але Руссо про це не думав. Він писав трактат про правильне виховання дітей, який приніс йому славу великого педагога та просвітителя.
Лорд Байрон віддав у монастир свою незаконнонароджену доньку Алеру чотирьох років від народження. Спочатку він забрав дівчинку у матері, а потім вона набридла поетові.
"Вона вперта як мул і ненажерлива як осел!", - так поетично Байрон охарактеризував свою дитину. Дівчинка заважала йому; він жив у замку. Важко уявити, як у замку може заважати чотирирічна дитина.
У монастирі дівчинка почала хворіти і чахнути.
"Бліда, тиха і делікатна", - такою її запам'ятали. За участю черниць Алегра написала листа батькові; вірніше, жалісливі черниці написали від її обличчя прохання відвідати…
Байрон сказав, що Алегра просто розраховує на подарунки. Нема чого їхати! У п'ять років дівчинка померла серед чужих людей.
Поетеса Марина Цвєтаєва теж віддала своїх дітей у притулок у голодні роки.
І наказала не говорити, що вона – їхня мати. Мовляв, вони сироти. У притулку молодша дочка, Ірина, померла від голоду та хвороб. Умови утримання дітей поетеса бачила на власні очі - під виглядом хрещеної матері вона відвідала дітей. Старшу дочку вона потім забрала. Молодша загинула серед чужих людей. Докладніше про цю історію можна прочитати у «Смерть Ірочки Ефрон». На похорон дочки Цвєтаєва не пішла, але написала дуже сумний вірш про свої переживання. Звичайно, дуже важко було жити в Москві в окремій квартирі із двома дітьми, відмовившись від служби. І писати вірші було дуже складно, діти вимагають великої уваги, харчування. Цвєтаєва теж згадувала «ненажерливість» дворічної Ірини… Напевно, наші прабабусі не віддали своїх дітей у притулки, бо працювали і віршів не писали. Їм було легше, ніж Цвєтаєвої. Або Байрону. Або Руссо...
Можна писати одухотворені рядки про кохання та про душу. Але чинити по-іншому. І багато років люди будуть захоплюватися великими віршами та філософськими трактатами, не знаючи, що під час створення цих чудових творів десь помирала з голоду чи від туги покинута дитина автора.
Плакав на самоті або просто мовчки лежав, відвернувшись до стіни – коли зрозумів, що ніхто не прийде втішити… Але ці великі люди дуже шкодували. Свої переживання вони розуміли дуже добре. І щиро дивувалися - чому такі страждання випали на їхню частку? За що? Хоча жодних особливих страждань не було: ні голоду, ні побоїв, ні повної залежності від інших… Філософ Руссо жалібно написав про себе: “Самотній, хворий і всіма залишений у своєму ліжку, я можу померти в ній від злиднів, холоду та голоду, і ніхто через це не турбуватиметься»… Від голоду та холоду Руссо рятували численні меценати. Про нього турбувалися друзі і та сама мати відданих дітей.
Це «великі» люди, які залишили по собі великі твори, які вчать розумному, доброму, вічному. А долі їхніх дітей мало кому відомі; але про це треба знати. І треба пам'ятати – дитина повністю залежить від батька. Зрадити його легко! Він не зможе ні протестувати, ні помститися, ні дорікнути. Він до останнього дня сподіватиметься, що за ним прийдуть і врятують його, візьмуть назад! …
Поет Шеллі бачив над морем біля замку Байрона світлий образ маленької Алегри. Вона посміхалася. Вона все вибачила. Діти прощають…
/Ганна Кір'янова/
Следующая публикация
Нет комментариев