Саме у цьому передмісті Києва пройшло дитинство Миколи Носова.
Майбутній письменник народився в сім’ї регента церковного хору. При новій владі Миколі Носову - старшому довелося перекваліфікуватися в керівника пролетарських музичних колективів (тому в багатьох джерелах його рід занять значиться як "артист естради"), а також у залізничного робітника і будь-кого, тому що в роки розрухи потрібно було ставити на ноги чотирьох дітей. Але у благополучні роки регентства весь свій вільний час батьки Носови приділяли вихованню дітей та по черзі читали їм книги. У тому числі, “Царство малюків. Пригоди Мурзилки та лісових чоловічків у 27 оповіданнях”, яку написала Ганна Хвольсон. Ця дитяча книжка, кілька разів видана з 1898 до 1915 року, звичайно ж, була забута в державі робітників та селян, оскільки її авторка емігрувала до Франції після відомих революційних подій.
Прообразами лісових чоловічків Анни Хвольсон були брауні (Brownie - домашні духи-помічники в міфології Шотландії, на зразок домових чи ельфів), яких вигадав письменник і художник Палмер Кокс (Palmer Cox). Комікси канадця про пригоди малюків були такі популярні, що компанія Kodak одну зі своїх перших переносних камер назвала Brownie.
Але навіщо серед російських дітей популяризувати англо-саксонських персонажів? Товариство Вольфа, що видавало журнал "Задушевне слово" (найпопулярніший у Російській імперії журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку, що існував до 1918 року) поставило перед Ганною Хвольсон завдання адаптувати героїв до місцевого ринку, придумавши їм нові імена. Письменниця пішла далі і вигадала нові історії. До речі, вона вигадала персонажів Мурзилку та Незнайка, не особливо схожих на тих, яких ми знаємо.
Ці історії з ілюстраціями Палмера Кокса і слухав-читав-дивився маленький Коля Носов. Найімовірніше, книжка загубилася, але не в пам'яті майбутнього письменника.
У дитинстві уродженець Києва і не думав про літературну творчість. У 14 років йому довелося почати підробляти – газетним торговцем, землекопом, косарем тощо, а у 16, закінчивши семирічку, – стати повноправним представником пролетаріату – чорноробом на бетонному заводі в Ірпені.
Хлопець мріяв про освіту. Він захоплювався хімією та разом зі шкільним товаришем обладнав на горищі свого будинку примітивну хімічну лабораторію. Щоб вступити на хімфак КПІ, Микола займався у вечірній школі, але несподівано змінив свої плани.
Петро Носов, старший брат ентузіаста хімічних експериментів, вступив до Київського художнього інституту на кінотеатральний факультет (згодом він стане режисером класичних мультфільмів про Незнайка та його друзів). І як це часто буває з братами, молодший наслідував приклад старшого і вступив до того ж вузу.
Коли в 1930-му році Петро переїхав до Москви, щоб працювати художником-мультиплікатором на студії "Міжрабпомфільм" (радянсько-німецька кіноорганізація, створена в роки НЕПу і в кілька етапів реорганізована в кіностудію ім. Горького), молодший брат знову зібрався за ним. У довоєнні роки Микола Носов був зайнятий на різних посадах у кіновиробництві, зокрема намагався писати сценарії для мультфільмів. Це заняття привело майбутнього лауреата Сталінської премії до літературної діяльності. Його перші оповідання були надруковані в 1938 році, а 1945-го вийшла у світ перша збірка оповідань Миколи Носова.
До речі, Сталінської премією 1951 року була відзначена повість “Вітя Малєєв у школі та вдома”, написана на замовлення Міністерства освіти РРФСР та Відділу шкіл ЦК ВКП(б). Соціальне замовлення було нехитрим - твір, в якому поганий школяр виправляється, спираючись на правильну ідеологічну платформу. Тому в оригінальному тексті фігурувало ім'я "найкращого друга дітей". За два роки повість витримала 30 перевидань і була перекладена 23 мовами (ймовірно, народів СРСР).
Але читача пам'ятають ім'я Миколи Носова через інший твір. 1952 року популярний літератор поділився задумом історії про Незнайка та інших мешканців Квіткового міста з Богданом Чалим, головним редактором журналу “Барвінок”. Український колега по цеху буквально закохався в образ забавного коротуна і запропонував одразу ж, як тільки з'являться перші розділи твору, навіть не чекаючи на його закінчення, опублікувати їх у своєму журналі. Оскільки “Барвінок” видавався двома мовами, вперше “Пригоди Незнайка та його друзів” були опубліковані російською та українською мовами.
Звичайно, радянський автор звертався до улюбленої в дитинстві книги, але, скоріше, як до джерела натхнення. І, звичайно, його надихали дитячі спогади про зелене квітуче мирне місто Ірпінь, де так багато квітів було, є і буде! Згадала я про нього у зв'язку з International Flower Day, що відзначаються сьогодні:)
P.S. Так як "Пригоди Незнайка" багаторазово перевидавались і екранізувалися, над створенням образу головного героя працювали різні художники. У XXI столітті до них приєднався AI. Як вам такий Незнайко?
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев