Предыдущая публикация
МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ. ...
«Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили, не звертаючи занадто великої уваги на сторонніх воронів – ні на тих, що каркають безглуздими циркулярами, ні на тих, які думають збити їх із природної і чітко обдуманої дороги вдаваними солов’їними піснями», – Михайло Драгоманов.
11 червня 1878 р. на літературному конгресі в Парижі, де головував сам Віктор Гюго, вперше Європа почула доповідь українською мовою
Виголосив цю доповідь Михайло Драгоманов, який на той час був вилучений з Київського університету і покараний відправкою на два роки до Львова (де він затримався на довше і відчув себе українцем).
Саме в Парижі він сказав: «Я єсмь українець!» і виступив проти Емського указу царя Олександра ІІ, яким було заборонено вживати українську мову.
Після виступу Драгоманова Віктор Гюго сказав про царя: «потвора всесилля, яка тримає в своїх руках хрест, який закінчується мечем, і скіпетр, який закінчується батогом», що це «деспот, самодержець, який мучить за власною примхою цілі народи...»
Його (зовні) шанують, книжки купують, гортають, але не читають.
«Перший український політолог» Драгоманов Михайло побачив світ 18 вересня 1841 р. у Гадячі на Полтавщині. Драгоманами козаки називали перекладачів-дипломатів. Батьки Михайла були з козацьких полковницьких родів, дворяни. Батько Михайла – поет і письменник, дядько Яків – письменник-декабрист, був в’язнем Петропавлівської фортеці.
Після домашньої підготовки хлопчик вступив до Полтавської гімназії, де тішився античною літературою, латиною та новою історією. «Наталку Полтавку» знав напам’ять і виконував – з усіма піснями – перед дворовими дівчатами. Гімназист Драгоманов редагував рукописний часопис. Був виключений із останнього класу «за дерзость», через що його не приймали до вишу. Тільки втручання Миколи Пирогова дозволило Михайлові вступити до Київського університету на історико-філологічний факультет. У 1863 р. за рекомендацією Шульгіна залишений при кафедрі загальної історії. Через два роки захистив дисертацію «Імператор Тиберій» і отримав право викладати в університеті. Читав лекції із загальної й давньої історії.
Відвідуючи театр, познайомився з майбутньою дружиною. Людмила Драгоманова із дому Кучинська була на рік молодшою. Вона гарна трагічна актриса, відзначилася у ролі Катерини у «Грозі». Бажаючи ознайомити Росію із кращими зразками української літератури, перекладала твори наших авторів. У 1864 р. вони обвінчалися. Створення сім’ї, необхідність платити за навчання брата Олександра й сестри Ольги поставили Драгоманова у скрутне матеріальне становище. Гроші він заробляв лекціями в гімназії, газетною й журнальною роботою.
Молодий доцент отримав 3-річне відрядження за кордон, де мав змогу слухати лекції видатних професорів, працювати у бібліотеках і архівах. Після повернення пірнув у роботу, друг Антоновича став членом Старої Громади. Досліджував М. Драгоманов історичне минуле українського народу, часи козаччини. Він не поділяв поглядів П. Куліша про те, що козаки були лише «розбишаками», а доводив, що козаччина – школа лицарства, своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав. Та доносом М.Юзефовича в 1875 р. наказом Олександра ІІ Драгоманова було звільнено з Київського університету за «неблагонадійність». Вченому заборонили жити в Україні.
Майже 15 років прожив українець у Женеві, де заснував вільну безцензурну українську друкарню. Він налагодив випуск книжок українською мовою, видавав безцензурний журнал. Досконале володіння сімома мовами допомагало перекладати українські твори європейськими мовами. За цей час Михайло Драгоманов уклав 4-томник фольклорних студій, 2-томник політичних студій; дослідження з історії античного світу і Середньовіччя на кілька томів. Твори Михайло Петрович підписував псевдо Українець. За свою працю вчений одержав грошову премію Уварова і віддав її Франкові на видавничі справи.
На чужині у Драгоманових народилося троє дітей. Михайло Петрович переживав, що його дітям «ні Дніпро, ні Псьол нічого не говорить і не говоритиме, і сього не поправиш!», але всі троє – Ліда, Аріадна та Світозар – повернулися в Україну.
Михайло Драгоманов визнав: «Добре це чи ні, але до українства я прийшов від европеїзму». У травні 1878 року у Парижі на Літературному конгресі Михайло Драгоманов першим звернувся до Європи з українськими проблемами. Він виголосив промову «Література українська, проскрибована урядом російським». У ній навів текст Емського указу, згідно з яким українцям не дозволялося перекладати їхньою мовою навіть Святе Письмо, не кажучи про підручники. Примірник доповіді одержали Віктор Гюґо та Карл Маркс.
1889 року на запрошення уряду Болгарії Михайло Петрович переїхав до Софії, де в університеті очолив кафедру всесвітньої історії. Лекції читав болгарською. Останні три роки Драгоманов хворів на аневризму аорти, що ускладнювало мову, казав: «Треба буде пропищати лекцію». Російський уряд не раз вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та не послухала. Болгари охоче надали б йому громадянство, але він не хотів, бо мріяв повернутися додому. В одному з останніх листів написав незвичні для себе слова: «Невже помру, не побачивши українського неба, журливих верб над водою?»
Одна з найкращих робіт Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу» і сьогодні перегукується з буттям; планував скласти нарис історії цивілізації в Україні, але не встиг. В університеті Софії лишилося 4 350 примірників книжок із приватної бібліотеки Михайла Драгоманова.
Леся Українка не раз приїздила у Софію, гостювала місяцями, допомагала дядькові упорядкувати бібліотеку. Так було і 2 липня 1895 р. Леся зустріла Драгоманова з лекції. Він був задоволений, бо відчував, що лекція про українську пісню була вдалою. Михайло Петрович сів у крісло, зітхнув – і відійшов (стався розрив аорти). Пророчим виявилося образне порівняння вченого свого життя із вибухом світла в лампаді перед тим, як їй згаснути.
Під зливою з градом студенти несли позолочену олов’яну труну 54-річного Драгоманова, вкриту квітами. Михайло Петрович заповідав, щоб його не відспівував не бритий і не митий московський піп, тому похований за протестантським обрядом на католицькому цвинтарі в Софії.
Людмила Драгоманова на 23 роки пережила чоловіка, їй у Софію надсилав матеріальну допомогу Євген Чикаленко. Згодом вона переїхала до Києва. Похована за кошт УНР.
Дочка Лідія вийшла заміж за письменника Івана Шишмана, чий царський рід відомий із Х століття. Перекладав чоловік Т.Шевченка болгарською, 1918 року був амбасадором Болгарії в Україні.
Син Світозар був професором економіки у Київських вишах. 1930 року усунений, як «небажаний елемент». Від 1943 року на еміграції, помер у США.
У Аргентині живуть нащадки племінниці Михайла – Оксани, письменниці, яка працювала в посольстві УНР у Відні.
Следующая публикация
Нет комментариев